Щоб у Токіо належним чином оцінили характер російської дипломатії, до процесу очікувано приєднався Дмитро Медведєв. Він наголосив, що Курили були, є та залишаться землями рф, а на тих, хто не згоден з цим, чекають «жахливі наслідки».
Навіщо Кремль загострює конфлікт із Японією
Росія вже четвертий рік веде масштабну війну проти України. Її економічна система зазнає серйозних втрат: палають нафтобази, а українські безпілотники дістають дедалі далі. Москва все більше потрапляє у залежність від Пекіна. Саме в цей період Путін вирішує влаштувати демонстративну провокацію проти Японії.
Однак при ретельнішому розгляді стає зрозуміло, що цей візит демонструє радше слабкість російського лідера, аніж його силу. Коли не вдається досягти успіхів, влада рф вдається до переписування історії.
Путін має звичну тактику: якщо теперішній час не надає приводів для гордості, він звертається до минулого. Росія окупувала ці території після Другої світової війни, а місцевих жителів депортувала. Японія дотепер вважає ці чотири острови власною північною територією, тому мирний договір між країнами досі не підписано.
У 2022 році Москва остаточно вийшла з діалогу щодо мирної угоди, а також скасувала безвізовий режим для японських громадян на Курилах і припинила перемовини про спільну господарську діяльність.
Справжня мета візиту на Ітуруп
Тепер Путін особисто прибув на Ітуруп. Це типова технологія кремлівської влади: спершу захопити землю, перечекати певний час, оголосити окупацію «історичною реальністю», а потім вимагати визнання цього від світу. Ми, українці, надто добре знайомі з таким сценарієм. Через це позиція України залишається незмінною: жодні візити російського диктатора чи його заяви не здатні легітимізувати окупацію.
Однак чому Путін обрав цей час для такого шоу? Головним адресатом його дій може бути зовсім не Японія. Перебуваючи на островах, Путін намагається привернути увагу Китаю. Як зауважив політолог Вадим Денисенко, цей візит відбувся напередодні перемовин між Дональдом Трампом та Сі Цзіньпіном.
Для очільника Кремля критично важливо зберегти позицію Пекіна щодо війни проти України. Тому він пропонує Китаю те, що ще може: провокує Японію, створюючи нову напругу. Він показує лідерам КНР, що має з ними спільних опонентів і досі здатен бути корисним. Таким чином, замість Китаю, який нібито прагне сподобатися рф, ми бачимо, як Путін відчайдушно намагається здобути прихильність Пекіна.
Васальна залежність замість статусу великої держави
Роками Путін намагався переконувати світ у тому, що Росія є окремим полюсом сили, який балансує між Вашингтоном та Пекіном. Поїздка на окуповані землі та погрози — спроба підтримати цей міф перед США, Китаєм та власними громадянами. Проте за фасадом цих демонстрацій стає все важче приховати втрату справжнього впливу.
Політолог Валерій Димов підкреслює, що це фактично є свідченням васальної залежності від Китаю. Парадоксально, але Путін змушений провокувати головного регіонального конкурента Пекіна, щоб бодай якось довести власну незалежність.
Риторика Медведєва також є елементом цієї вистави. Чим менше залишається важелів впливу, тим агресивнішими стають погрози. Коли держава справді сильна, їй не потрібно щодня доводити свою небезпечність. Тепер погрози стали окремим інструментом зовнішньої політики.
Підсумовуючи, можна стверджувати, що візит на Ітуруп не зробив Путіна сильнішим, а Росію — незалежнішою. Це лише підтверджує, що хороших варіантів у диктатора стає дедалі менше, тому він намагається з усіх сил удавати, що контролює ситуацію. А що ви думаєте про це? Пишіть свою думку в коментарях та поділіться статтею з друзями!
Що ви думаєте про цю новину?
Обговорити цю новину у Facebook
