“Дерусифікація не може бути стрімким процесом, тому що русифікація ним не була. Нікого не ловили на вулицях і не казали — ану розмовляй російською. Тому й у зворотний бік воно не спрацює так само. Русифікація — це сотні років прицільної шовіністичної політики, неможливо таке відкотити за рік. Навіть за десять неможливо”, – пише блогер та маркетолог Володимир Гевко на своїй сторінці в соцмережі “Фейсбук”, передають Патріоти України, та продовжує:
“Українізація не може бути ні лагідною, ні не лагідною — це цілком конкретні кроки та зусилля зі створення середовища, яке відбиратиме з російськомовного і додаватиме в українськомовне. Мрії ж в межах одного покоління перевести всіх на українські рейки — це мрії, бо в нас просто нема таких ресурсів, щоб закачати у культуру і побут.
Окрім того, є ще нездоланні речі на кшталт рідності мови, яка визначається не патріотичними міркуваннями, а черговістю засвоєння. Для багатьох, дуже багатьох українців російська буде їх рідною мовою до самої смерті не тому, що вони такі уперті, а тому, що вони її засвоїли першою, у дитинстві. Бо народились у російськомовних батьків. І розірвати це порочне коло не так просто в межах одного покоління. У цьому сенсі ми трохи схожі на ромських дітей, яких батьки виганяють просити гроші по маршрутках з гітарами, потім вони виростають і відправляють вже своїх дітей.
Навіть зараз доволі аномальна стрімка українізація — заслуга не держави чи програм, а путінських танків і ракет. Російська стала токсичною і чутливіші організми вже її не витримують і виригують із себе. А є багато, яким норм. І це не докір їм, якшо шо. Вичавлювати із себе рідну в сенсі лінгвістики мову — це капець який непростий процес. Тіштесь, що вам, з дитинства україномовним, не доводиться його проходити. І домахуватись зараз до російськомовних — це щось типу як домахуватись до півторарічних дітей російськомовних батьків — чого це вони вчаться розмовляти російською. В принципі, можна, але сенс? Дерусифікація та українізація — це не про персональне, а про загальне. Просто доколупувати когось конкретного за його російську — це як доколупувати хворого на ковід, чого він кашляє.
Окрім того, тут навряд чи можлива лінійність і невпинний прогрес (чи регрес). Це, радше, накочування хвиль. Зараз несеться велика хвиля українізації, фактично, цунамі, через якийсь час вона спаде і ми позбираємо красиві мушельки й всіляке корисне, що залишиться після відпливу. Але будуть і нові хвилі, головне між ними не жерти один одного на березі”.
