“Як ви бачите, що в нашому місті так дорого, може переїжджайте кудись далі”! – Я не очікувала, що почую таке просто на батьківських зборах…

До цього жили два роки у Запоріжжі, а перед тим в Бердянську. Переїхати на захід вирішили, аби донька спокійно школу закінчила та ознайомилась з медичним університетом, який ми обрали.

Спочатку все було чудово, я дуже раділа, що нарешті Оля нормально навчатиметься. Адже в Запоріжжі вона була на дистанційці. І ось донька пішла до школи. Їй дуже сподобалось. Та ці батьківські збори все зіпсували.

Будьте першими в курсі головного

Додайте «Силу Слова» до улюблених джерел у Google — і наші новини будуть вище у вашому пошуку.

Спочатку перед усіма виступала наша класна керівничка. Вона відразу сказала, що на потреби класу треба здати по 1000 гривень. Я здивувалась, та змовчала. Не хотілося вирізнятися на початку року. А тоді слово взяла голова батьківського комітету.

– Це дуже відповідальний рік для нас усіх. Тому варто вже подбати про всі важливі заходи заздалегідь. А це новорічний бал і, звісно, випускний. Треба вже бронювати ресторан, шукати фотографа, адже потім все буде зайнято! Я тут прикинула, скільки на це піде грошей, треба буде наперед здати по 3 тисячі на завдатки, решту потім.

– А буде ще решта? І це без сукні, зачіски…

– Ну, звісно, ви ціни бачили?

– Так, але може варто пошукати простіший варіант.

– Який? Піти гамбургери їсти? Що за нісенітниця?

– Перепрошую, ми переселенці, я не зможу виділити такі гроші. Що це за суми взагалі тут у вас такі?

– Не подобаються ціни, треба було кудись далі їхати, в село, там би все дешевше було.

Мені так прикро стало, сльози на очі навернулись. Тут якась інша мама запропонувала:

– А може скинемось і заплатимо за дитину? Все ж це добра справа!

– З якого дива? За мою дитину ніхто не платить, мушу все сама. Працюю зранку до ночі. Нехай шукає роботу і платить!

– Або йде й вимагає в держави, європейці повно грошей виділяють, на що вони йдуть?

– Ну, якщо розділити цю суму на всіх, то вже не так багато буде! – хтось підтримав ідею допомогти мені.

– От так ці переселенці й живуть, ходять і вимагають гроші звідусіль.

Почався такий балаган, усі почали сваритися. Я не витримала і просто пішла геть. Згодом мені дзвонила вчителька, та бажання говорити з нею я не мала.

Взагалі не знаю, як далі бути. Оля так полюбила цю школу і, звісно, мріє про випускний. Мені серце розривається.

Хіба ж так можна? Скажіть, як ви вважаєте, що мені робити? І це взагалі таке нормально? Невже на випускні всі так витрачаються?

Джерело