Івано-Франківськ — місто з багатою історією. Протягом століть місто змінювало свою роль і назву, проходячи крізь епохи Польщі, Австрійської імперії, ЗУНР і Радянського Союзу. Та мало хто знає, що в радянські часи Івано-Франківськ міг отримати зовсім інші, часом абсурдні назви — від Карпатського Сталінграда до Жебровська. Як історія врятувала місто від подібного перейменування — розповідають провідні українські історики та краєзнавці.
Главред з’ясував, яке походження назви міста Івано-Франківськ.
Історія Івано-Франківська – як виникло місто Івано-Франківськ
Перша письмова згадка про одне із сіл, на основі яких у XVII столітті виник сучасний Івано-Франківськ, датується 1449 роком. Йдеться про село Княгинин, а поруч існувало й інше — Заболоття.
“Саме тут, у межиріччі Бистриці Надвірнянської та Бистриці Солотвинської, польський магнат Анджей Потоцький у 1662 році заснував фортецю, яку назвав на честь свого сина Станіслава — Станиславів. Місто швидко отримало Магдебурзьке право й стало потужним торгово-ремісничим центром”, – йдеться у відео Центру освітніх інновацій Івано-Франківської міськрад.
Дивіться відео про першу назву Івано-Франківська:
Проте, як з’ясувалося, в радянський період Станиславів ледь не втратив свою історичну ідентичність і міг отримати низку абсурдних назв.”Станиславів розбудовували чотири нації: українці, поляки, вірмени та іудеї. Його зводили за старою теорією Ренесансу — як ідеальне місто. І ці складові — фортифікація, ремісництво та комфорт — досі зберігаються у Франківську”, — пояснює краєзнавець Володимир Устинський у коментарі для Укрінформу.
Як раніше називалась Івано-Франківська область – яка попередня назва Івано-Франківська
Назву Станиславів у 1939 році радянська влада скоротила до Станіслав, а область відповідно стала Станіславською. Але з 1945 року почали з’являтися пропозиції перейменувати місто на “ідеологічно правильні” радянські варіанти.
“Після війни з’явилася абсурдна версія назви — Карпатський Сталінград. Потім — Сталінокарпатськ. Планували навіть перейменувати Калуш на Червоноармійськ. Але, за переказами, Микита Хрущов застеріг від цього”, — розповідає кандидат історичних наук, член Національної спілки краєзнавців України Роман Чорненький.
Один із найдивніших варіантів назви пов’язаний із маловідомим персонажем — Едмонтом Жебровським, який, як він сам стверджував, особисто бачив Леніна і навіть “брав Казань” у 1918 році. Після війни Жебровський мешкав у Станіславі й агітував, щоб місто назвали Жебровськ. І хоча партійне керівництво певний час розглядало цю пропозицію, її зрештою відхилили — назва нагадувала слово жебраки.
Чому перейменували Станіславів
Ситуацію вирішив художник Василь Касіян, який опублікував у газеті “Прикарпатська правда” статтю, де поставив риторичне питання:
“Доки місто буде носити ім’я польських панів, які гнобили наш народ?”
Це стало поштовхом до нового витка обговорення, і місто вирішили назвати на честь Івана Франка. Радянська влада прихильно ставилася до цього варіанту, адже Франко переклав українською Маніфест Комуністичної партії та частини Капіталу Карла Маркса.
Утім, остаточне ім’я, яке місто отримало 9 листопада 1962 року, — Івано-Франківськ — теж не обійшлося без курйозів.
“За українським правописом місто мало б називатися Франкове. Син письменника, Тарас Франко, наполягав на цьому. Але оскільки в Іспанії тоді жив диктатор Франко, щоб уникнути двозначності, до назви додали частинку “Івано-“”, — пояснює історик Роман Чорненький.
Остаточна назва довго не афішувалася. Як згадують очевидці, багатьом вона не сподобалась, але відкритого спротиву в умовах СРСР не було. Хоча Іван Франко ніколи не жив у Станиславові й бував там лише епізодично, його ім’я стало частиною нової ідентичності міста.
