Стадіони прихильників, виступ на Євробаченні та жорстока плітка. Де зараз “Тріо Мареничів” і хто насправді посприяв їхньому знищенню

Будьте першими в курсі головного

Додайте «Силу Слова» до улюблених джерел у Google — і наші новини будуть вище у вашому пошуку.

Про неймовірну популярність, яку мав гурт “Тріо Мареничів”, більшість теперішніх зірок можуть лише мріяти. Однак уже близько 20 років про колектив майже нічого не чути. Творчий тандем розпався, артисти почали працювати незалежно одне від одного.

Про це в інтерв’ю OBOZ.UA розповів український композитор Олександр Злотник. Він також пригадав, скільки заробляли суперпопулярні артисти, а також розповів, як склалася їхня доля після слави.

Засновницею гурту вважають Антоніну Маренич (до заміжжя – Сухорукова). Вона сестра Світлани, яка теж була учасницею колективу та дружина Валерія Маренича – ще одного вокаліста знаменитого тріо. Антоніна і Світлана Сухорукови родом з російського Куйбишева (нині – Самара). Валерій Маренич народився та виріс у Кривому Розі. Вищу музичну освіту в колективі мала лише Антоніна, вона починала співочу кар’єру в московському естрадному оркестрі Юрія Саульського “ВІА-66”. Творчу співпрацю з Валерієм Мареничем почала в 1971 році. Спочатку вони виступали дуетом, а згодом до них приєдналася Світлана.

Про історію створення тріо Антоніна Маренич розповідала на своїй сторінці в Facebook так: “Ідея щодо створення музичного тріо виникла в одному з готельних номерів Новосибірська, де ми з чоловіком відпочивали. Ми з Валерієм слухаємо музичну радіопередачу, де звучали прем’єри пісень, розповідали про знаних і нових виконавців. По радіо прозвучав дует хлопців, і я сказала: “Треба робити тріо, бо дуетів “розвелося”.

На телеекранах вперше колектив з’явився в 1978 році і дуже стрімко завоював популярність не тільки в Україні, а й далеко за її межами. Наступного року фірма “Мелодія” анонсувала їхню першу платівку, а кіностудія “Укртелефільм” створила телеверсію записів. У тому самому 1979 році Мареничі представляли Радянську Україну на Євробаченні із піснями “Ой у гаю при Дунаю” та “Несе Галя воду”.

Версій, чому колектив так стрімко зник з естрадного небосхилу, існує декілька. За однією з них, учасники гурту посперечалися з урядовцями міністерства культури УРСР. Мовляв, їх запросили виступити на московській Олімпіаді в 1980 році, але через хворобу Антоніни мусили відмовитися. Тоді їм запропонували заспівати під фонограму, обурилися, бо співали завжди на сцені вживу. Серед причин називають ще одну: артисти відмовлялися виконувати радянські патріотичні пісні, натомість Валерій захопився піснями січових стрільців.

Тим часом у артистів був дуже впливовий прихильник – російський поет та автор пісень Роберт Рождественський, якого знали всі в СРСР. Він захоплювався творчістю Мареничів, вони товаришували. І, згідно з ще однією версією зникнення тріо з естрадного небосхилу, це сталося саме через Рождественського.

“Я писав для них (найвідоміші пісні – “Маки червоні”, “Тиша навкруги”. – Ред.), ми гастролювали, – каже Олександр Злотник. – Працювали також разом над двома музичними фільмами. Для одного з них – “Квіти лугові”, вірші написав Роберт Рождественський, я – музику. Роберт був великим шанувальником Мареничів.

Версію, що Мареничів почала знищувати влада з подачі Рождественського, Злотник відкидає: “Та ні, це неправда. Була історія, що він образився, коли вони не приїхали до нього на ювілей у Москву. До останнього було невідомо, прилетять чи ні. Я вже був на сцені, й раптом покликали до телефонної слухавки. Й Антоніна, дружина Валерія, сказала: “Сашо, нас не буде, ми вирішили співати винятково українською мовою”. Свого часу вони співали різними мовами – і українською, і іспанською, і російською (Антоніна та Світлана родом із російського міста). Шукали себе.

“Запустили плітку про те, що вони втекли з СРСР до Канади, – пояснює композитор Злотник. – Це було зроблено свідомо, і розмови точилися на всіх рівнях. Наприклад, у мене вдома в Києві сидить Валерій Маренич. Я біжу в гастроном, пардон, по пляшку. Проходжу Володимирською, де тоді мешкав, назустріч йде один із чиновників найвищого рангу: “Що твої Мареничі? Вже віскі п’ють?”. А Маренич, нагадую, сидить у мене вдома. Нормально? Кажу: “Що ти таке говориш?”. Навіть Рождественський мені телефонував: “Сашо, а правда, що Мареничі виїхали?”.

“А розпустив ці чутки їхній адміністратор. Валерій його погнав за одну велику помилку, а той публічно пообіцяв “віддячити”, – додає Олександр Злотник. – І чомусь ця плітка розлетілася з неймовірною швидкістю і силою. А це були часи, коли спростування не зробиш так легко, як зараз – через соцмережі чи ЗМІ. І коли вони зібралися в Канаду та США, але не на ПМП, а з концертами, ми з величезними труднощами отримали дозвіл на виїзд для нас чотирьох. Перед гастролями за кордон я вирішив, що репертуар необхідно “обкатати”. Ми поїхали по Київській області з концертами. Були повні аншлаги. Але іноді із залу кидали: “Що, сала українського захотілося? Повернулися?”.

“І от, повертаючись до Рождественського, я міг попросити його вплинути на це цькування, бо було очевидно, що установки “мочити” цих артистів підтримуються нагорі, але він був ображений на них за концерт, на який не приїхали. Тому я не звернувся до нього по допомогу, а сам він її не запропонував”, – каже Злотник.

Про Мареничів практично не було чути аж до 1994 року, коли тріо дало великий концерт у Києві, у палаці “Україна”. З того часу вони випустили кілька дисків старих і нових пісень. У 2003 році Антоніні, Світлані та Валерію Мареничам присвоєно звання народних артистів України. А наприкінці 2004 року артисти оголосили, що припиняють спільну роботу.

“Валерій веде сольну діяльність, Антоніна теж пробувала записувати пісні окремо, – розповідає Олександр Злотник. – Я навіть написав для неї композицію. Але розумієте: їхня унікальна цінність була саме в гурті. Свого часу філармонія виділила їм трикімнатну квартиру в одному з найкращих будинків міста. Щоправда, в інтернеті пишуть, що вони всі жили в однокімнатній квартирі – це брехня. Я був у цій квартирі, у так званому обкомівському будинку”.

“Вони дійсно були шалено популярними, але отримували копійки, – продовжує Злотник. – Ставка була 19 рублів 50 копійок за концерт. А збирали стадіони по 30 тисяч осіб. Навіть, якщо по рублю коштував квиток, то уявляєте, які це гроші. Взагалі артисти раніше були дуже вигідними гастролерами для держави. Софія Ротару, Назарій Яремчук, Василь Зінкевич – на них дуже добре йшли, купували квитки. Усі філармонії мріяли про їхній приїзд. Адже кілька концертів колективу на стадіоні фінансово забезпечували роботу закладу на якийсь час. Могли платити заробітні плати своїм колективам, які не заробляли на себе.