Монастир не дуже відрізняється від армії: Черниця, яка служила в ЗСУ та понад 500 разів стрибала з парашутом, допомагає військовим (відео)

Будьте першими в курсі головного

Додайте «Силу Слова» до улюблених джерел у Google — і наші новини будуть вище у вашому пошуку.

Сестра Анисія Соколова працює психологинею у Центрі надання послуг учасникам бойових дій, допомагає ветеранам, військовослужбовцям, членам сімей загиблих та зниклих безвісті. Черниця має військовий досвід, займалась парашутним спортом та здійснила понад 500 стрибків з парашутом. Про це повідомляють Патріоти України із посиланням на «Суспільне».

Жінка розповідає, у минулому викладала математику і паралельно займалася парашутним спортом. На змаганнях вона познайомилась з військовими. Це стало початком її військової кар’єри. Сестра Анисія служила в армійській авіації, в різних бригадах та Нацгвардії.

«На одному з чемпіонатів мені запропонували працювати в армії і я погодилася і перейшла, бо я мала таке улюблене заняття – парашутний спорт. І в армії були величезні можливості, такі величезні, що під час роботи я вистрибала все, що можливо в умовах Збройних сил і не тільки, бо я ще в МВС також переводилась, і настільки вистрибалась, що коли мені зараз хтось пропонує, що от війна закінчиться, відкриється небесний простір для таких речей, приїжджайте і пострибаємо, а в мене нема бажання», – каже сестра Анисія.

«Коли перший стрибок 500 метрів, то дивне відчуття, організмом вже не розрізняється, де що на землі, вона вже така однорідна картинка, вже не видно хатинок, собачок, ялиночок. Мені, наприклад, ота невизначеність дуже некомфортна. Але зате, коли було 4 тисячі, ну навпаки якась така повна свобода, що купу метрів, що можна собі летіти, робити все, що собі завгодно, і є достатньо часу. Відповідно, стрибок зі 100 метрів – це дуже складний стрибок вважається, бо там ти вже не встигаєш нічого зробити для себе, якщо там якісь неблагополучні процеси будуть, то він дуже ризикований», – розповідає жінка.

Колишня військовослужбовиця говорить, що служба у Збройних силах та монастир відрізняються не так сильно, як здається. «Я була в Збройних силах, просто собі зі Збройних сил я перейшла одразу в монастир. Це теж структурний спосіб життя зі своїми обмеженнями, тільки тут духовне спрямування, а там було таке спрямування збройне. Враховуючи монастир, який вибрала, Студійського уставу, він є контемплятивний, як називають духовні особи – це спецназ, духовний спецназ, а там, де я була останній рік, то також був підрозділ спеціалізованого призначення, то для мене сильно нічого не помінялося, просто рід військ змінився, то я не можу сказати для себе, що там щось страшно відбулося», – ділиться жінка.

Коли РФ здійснила збройну агресію у 2014 році, черниця вирішила стати кризовою психологинею і допомагати військовим. «Я була в монастирі і мене дуже це стурбувало, тому що я до монастиря була в Збройних силах і десь мала свій вишкіл 5-річний, почувалася як військовослужбовиця і є на військовому обліку. І коли в мене було бажання виїхати на фронт, але в свій час я, будучи в ЗСУ, вже тоді зробила такий переворот, що є зброя, яка сильніша ніж армійська, і мені не хотілося це змінювати. Я поділилась зі співсестрою, що є такі міркування, а вона каже, що от є госпіталь, то йдемо працювати. І ми вдвох пішли працювати такими кризовими психологами», – говорить сестра Анисія Соколова.

За її словами, найчастіше військові мають проблеми зі сном, зокрема не можуть заснути. Також є захисники з симптомами ПТСР, зі скаргами на втому, надмірну агресію, апатію, кошмари. В частини виникають проблеми у взаємодії з цивільними, зокрема в стосунках.

«Метафорично можуть казати, що ніби вийшов як з лісу, здичавів під час війни, ніби за склом відбувається або так, ніби мене вийняли з мого середовища і сюди поставили, а я тут нічого не відчуваю і воно мені нічого не відгукується. Дуже багато з великої напруги сюди приїжджає і ту напругу треба опрацьовувати, вона заважає», – каже кризова психологиня.

Сестра Анисія говорить, відчуває себе потрібною на цьому місці. І наразі якихось планів не будує.

«Мені зараз набагато цінніше працювати з людьми як психолог, відчуваю, що розвиток такий дуже інтенсивний відбувається. Я не маю планів, я не маю мрій, тому що так як укладає Господь, це набагато потужніше, я просто довіряю йому і вчуся слідувати за ним, не перед ним, а за ним, бо це тоді набагато повноцінніше все укладається. Я собі зрозуміла, що так як він мені укладає, то я би собі такого не придумала точно», – додає жінка.