Часом я дуже шкодую, що на наших кінопреміях не роздають нагороди різним телеведучим, блогерам чи загалом публічним людям різного штибу. Бо ось дивлюся на відео Андрія Данилевича про ухилянтів — і так і хочеться дати йому премію за найкращу роль другого плану. Або навіть першого.
Нагадаю, колишній ведучий «Інтера» та НТН нині живе у Британії, з телебачення пішов — і ось розважається, як може. Запустив свій ютуб-канал та постить відяшки в соцмережах. До речі, за кордоном він перебуває абсолютно легально, бо має трьох дітей.
Але нашого з вами колегу дуже непокоїть доля чоловіків, які в авантюрний спосіб вирішили переходити кордон, рятуючись від мобілізації. Тому він записав цілу промову на їхній захист, яка нам у редакції видалася дещо дивною та сповненою, так би мовити, надмірного драматизму.
Думаю, ви пам’ятаєте фірмовий вираз обличчя Андрія? Він зазвичай ось такий:
Особливо епічно це було в шоу «Стосується кожного», в якому полоскали брудну білизну переважно людей із не дуже благополучним життям, а Данилевич ставив їм запитання у стилі «У вас хоч собачка здох?» з незмінним тавром співчуття і страждання на обличчі. Причому автори постійно наражалися на критику через надмірний цинізм і намагання заробити рейтинги на чужому горі.
Нині ж цей стиль драма-квін ми бачимо в історіях не про родинні сварки, а про героїчних чоловіків, які тонуть у річці чи мерзнуть у горах. Наш із вами герой на початку одного з відео стверджує, що так, вони — порушники закону і це погано. Але.
«І цей чоловік, батько — він просто скучив за своєю родиною. Він не хоче, щоб зруйнувала війна його родину. Він просто хоче обійняти свою дитину і дружину. Чи дітей. Вони йому телефонують щодня, щоночі. Вони плачуть. Діти питають його: “Батьку, чому ти не з нами? Коли ти приїдеш? Батьку, я не можу без тебе. Батьку, я сумую”. Плаче дружина в трубку і каже, як їй важко виживати за кордоном серед чужих людей.
Вона не хоче йти до німця, до француза, до голландця. Вона любить свого чоловіка. І для них цей чоловік — не зрадник, не боягуз, а справжній герой. Який готовий потонути в Тисі, замерзнути в Карпатах, сісти в тюрму — не знаю, він готовий на все, що завгодно. Він готовий використати бодай один-єдиний шанс, аби бути з родиною. Яку він любить. І вона для нього, його родина, найголовніше в його житті. Так може бути? Чи все ж таки він ухилянт?»
Розумію, що текст не передає глибини подачі, тому ось неповторний оригінал:
У коментарях Андрієві вже встигли насипати, переважно нагадуючи, що в чоловіків, які пішли на війну, теж є дружини та діти. І вони не просто сумують за татом і чоловіком, але й щодня бояться за його життя. Порушувати проблеми мобілізації, звісно, потрібно, проте аргументи, які обрав Данилевич, вочевидь, не дуже вдалі та маніпулятивні.
Ну а ще в коментарях я помітила дуже багато таких, які в дуже схожий спосіб транслюють ідею, що у всьому винна влада, корупція, з країни зробили концтабір і порушують права людей. Тому нещасним ухилянтам нічого більше не лишається, як пертися, наче Леонардо Дікапріо у фільмі «Легенда про Г’ю Гласса», через усі стихії до омріяної свободи.
На коментарі автор не відповідає.
Напевне, публічні люди все ж повинні порушувати такі складні теми максимально обережно і зважено. І так, аби не підігравати російським наративам. Проте нагадаю, що впродовж років війни Андрій Данилевич транслював і значно гірші думки. Ось, приміром, у 2020 році закликав приєднатися до маршу «Наш полк» на 9 травня. У відео ми можемо почути такі означення, як «Великая Отечественная война» та фразу «Никто не забыт, ничто не забыто».
Що ви думаєте про цю новину?
Обговорити у Facebook
