Ірина Федишин розповіла про втрату доньки

Зміст

Ірина Федишин на своїй сторінці поділилася подробицями того дня, коли вона втратила доньку, а лікарі були змушені провести їй складну операцію.

Я довго відкладала цей пост…

Довго знаходила в собі сили все розповісти… Ілюстративне фото. Зображення не є документальним підтвердженням описаної ситуації.

Будьте першими в курсі головного

Додайте «Силу Слова» до улюблених джерел у Google — і наші новини будуть вище у вашому пошуку.

📱 Наші Shorts🔔 Підписатися

«Ці люди зрештою програють»: Федоров пояснив, що призвело до його звіл

Бойфренд-аб'юзер Гайден Панеттьєрі вперше заговорив після її смерті: в

Ексміністр оборони Федоров отримав бронювання у фонді Сороса через три

Зеленський уперше відреагував на нічний масований удар: росіяни довго

Вибори під час війни: заява Федорова обурила ОП та розділила експертів

Трамп здатний нашкодити Україні на переговорах: Безсмертний розкрив пр

«Пасажирів було видно здалеку»: у Луцьку після удару РФ палали вагони

«Слідство триває» - поліція перевіряє оточення Гайден Панеттьєрі у спр

Помідори «як із бочки» без оцту: простий рецепт для 3-літрової банки

Росія може атакувати НАТО найближчими роками: у розвідці США розкрили

Довго думала, чи готова поділитися з вами ще однією дуже болючою сторінкою мого життя…

Та я часто читаю ваші щирі слова підтримки: «У вас ще буде донечка», «Ви ще народите діток»…

Я знаю, що ви пишете це з любов’ю, бажаючи мене розрадити й подарувати надію.

Але сьогодні я хочу вам сказати, що, на жаль, цього вже не станеться.

Я втратила не лише донечку…

Я більше ніколи не зможу народити дитину…

Що сталося тієї ночі

Через важкі ускладнення мені довелося пережити складну операцію, під час якої мені видалили матку…

Маленька надія, яка ще жевріла глибоко у моєму серці, згасла назавжди…

І, мабуть, саме тому мені так важливо було знайти в собі сили розповісти вам про це.

Я потихеньку вчуся приймати своє нове життя. Ще багато чого не розумію, ще багато сліз і запитань…

Що ж насправді сталося тієї страшної ночі…?

Для мене це дуже болючі спогади, та я хочу поділитися з вами своєю історією. Можливо, це стане важливим застереженням для інших. Можливо, допоможе комусь вчасно звернути увагу на тривожні симптоми, не втратити дорогоцінні хвилини й уберегти найцінніше — життя.

У мене відбулося відшарування плаценти. І сталося це дуже підступно: вся кровотеча йшла не назовні, а внутрішньо.

Передчасне відшарування плаценти — це рідкісне, але надзвичайно небезпечне ускладнення, яке, за світовою статистикою, трапляється приблизно в 0,4–1% випадків — від 4 до 10 випадків на кожну тисячу вагітностей. Воно може виникнути раптово, навіть без травм чи фізичних навантажень.

Саме тому в разі появи тривожних симптомів надзвичайно важливі негайна медична оцінка, вимірювання тиску та своєчасне надання допомоги.

Лікарка після огляду мене в домашніх умовах подумала, що мій ниючий біль — це передчасні пологи…

Тому вона вирішила, що я можу залишитися вдома, прийняти таблетку, і біль має минути… Я довірилася її рішенню й навіть уявити не могла, наскільки серйозною була ситуація…

Та для розуміння хочу розповісти вам усе поступово.

Від перших симптомів до звернення по допомогу

Це була неділя, і ніщо не віщувало біди. Зранку я прокинулася в гарному настрої, прекрасно почувалася і пішла на кухню готувати сніданок, а заразом ліпити вареники на обід. Ми відвідали храм, і в мене було особливе відчуття — піти до сповіді, тому всією сім’єю цієї неділі ми посповідалися і прийняли Святе Причастя. Пригадую, як я стояла на службі, відчувала рухи своєї донечки й насолоджувалася цими моментами.

Згодом ми смачно пообідали і вирішили всі разом, із Юрчиком та Олежиком, піти на сімейний фільм.

Я чітко пам’ятаю цей момент: це було о 17:30, коли ми трохи запізнилися на сеанс. Саме тоді я відчула легкий ниючий біль, як під час критичних днів. Це мене трохи злякало, адже раніше такого не було. Але, зважаючи на свій термін, я подумала, що, можливо, це тренувальні перейми і таке відчуття може бути. І справді, за деякий час ці відчуття зникли. Ми купили попкорн, додивилися фільм і щасливі повернулися додому.

Після повернення я вирішила прилягти й відпочити, бо відчувала здуття живота. Трохи полежавши, я знову відчула цей ниючий біль. Я насторожилася і, пролежавши приблизно 15 хвилин, вирішила написати лікарці, яка мене вела, та чітко пояснила ситуацію: рухи я чула, виділень не було, єдине — нив живіт.

На обліку я стояла в пологовому будинку міста Львова на вулиці Мечникова, нині це Лікарня Святої Анни. Там я й планувала народжувати, туди і звернулася по допомогу тієї ночі. Та про це згодом.

Читати більше: Ірина Федишин уперше показалася з лікарні після втрати доньки: «Збираю себе докупи»

Отож лікарка, уважно прочитавши моє повідомлення, призначила випити дві таблетки магнію і поставити свічку «Вібуркол». Я так і зробила. На той момент уже було приблизно 21:20. Пролежавши годину, я не відчула жодних змін і знову написала лікарці, що біль триває, та запитала, чи не міг би мене оглянути черговий лікар. Натомість вона порадила мені написати іншій лікарці, яка мала приймати в мене пологи, порадитися з нею і розповісти про ситуацію. Я так і зробила. Як виявилося, лікарка, яка мала приймати пологи, жила зовсім поруч із нами й сказала, що може прийти та оглянути мене. Чоловік привіз лікарку додому, вона провела огляд: матка була закрита, але трохи скорочувалася, живіт твердів, а потім розслаблявся.

Вона сказала, що це схоже на передчасні пологи, але нічого критичного не бачить. Усе ж таки термін іще не для пологів, тому все мало б заспокоїтися, а свічка мала допомогти.

Уже було 23:00, тоді я ще відчувала рухи. Вона поставила ще одну свічку — це вже була друга. Сказала також прийняти «Но-шпу», таблетку заспокійливого, за пів години поставити ще одну свічку, тобто третю, а ще через годину — наступну і написати, як я себе почуваю.

Я лежала, а живіт продовжував нити, поступово додавався ріжучий біль. Я думала, що це якась загазованість після попкорну в кіно. О 01:30 я написала лікарці, що вже прийняла чотири свічки, але легше точно не стало. Була пізня година, вона не одразу побачила повідомлення, а я й не турбувала її, лежачи на ліжку в надії, що після чотирьох свічок має стати легше. Та легше не ставало.

О 3:00 я вже ледве встала з ліжка, розбудила чоловіка і сказала, що більше не можу… Я ледве дійшла до машини, мене сильно нудило. Віталік набрав лікарку і сказав, що ми їдемо до пологового будинку. Дорогою ми заїхали і по неї.

До пологового будинку прибули о 3:55. Почали слухати серцебиття, але його вже не було чути… Лікарка водила тим апаратом то з одного, то з іншого боку, сподіваючись щось почути. Потім вони сказали: «Браді, браді». Я запитала, що це означає, і почула, що дитині некомфортно всередині. Потім серцебиття знову не було чути… Так ми намагалися почути його близько години, аж поки до лікарні не приїхала лікарка, яка мала оглянути мене за допомогою УЗД. Як я тепер розумію, ми так довго слухали серцебиття і не переходили до УЗД, бо в лікарні не було чергового лікаря з ультразвукової діагностики. Він приїжджає вночі за викликом, а це втрачений дорогоцінний час…

Вона почала оглядати мене в приймальному відділенні, і приблизно через 5 хвилин сказала, що ми підемо до її кабінету на УЗД, а для цього треба піднятися сходами на 2 поверх. Віталік навіть здивувався і перепитав: «Як? Пішки, сходами на 2 поверх у такому стані?» На що почув відповідь: «Так, бо це в іншому крилі». Пригадую, як мені було непросто це зробити, біль був шалений. Там мене знову оглядали.

Лікарка сказала, що серцебиття — 0…

Боже, це були найстрашніші слова… Навіть зараз мені важко їх писати… Для мене вже все було в тумані… Вона ще вдивлялася в екран і намагалася зрозуміти, що ж насправді відбувається?! Ілюстративне фото. Зображення не є документальним підтвердженням описаної ситуації.

У цей момент мій чоловік зателефонував по відеозв’язку іншому лікарю, у якого я постійно проходила УЗД під час вагітності.

Віталік показував йому екран монітора, а лікар скеровував лікарку, куди водити тим апаратом по животі, і сказав, що там повне відшарування плаценти та що мене потрібно негайно покласти на операційний стіл.

Коли лікарям уже стало зрозуміло, що відбувається і що вся кровотеча йшла не назовні, а внутрішньо, ми негайно почали підніматися ліфтом на 4 поверх в операційну. Мені знову довелося долати цей шлях пішки.

Я пам’ятаю, як медсестра намагалася поставити мені метелик у вену, а її руки просто тремтіли від хвилювання… Я такого ще не бачила… Після другої невдалої спроби вона сказала: «У вас тріскають вени»… А на третю спробу нарешті вдалося це зробити. Мене завели в операційну і зробили епідуральну анестезію. Далі я зрозуміла, що мені розрізали живіт, а потім почула, щоб мені додали ще щось у вену. Я так розумію, що через побачене та сильну кровотечу лікарі перевели мене на загальний наркоз.

А далі я вже прокинулася в палаті з болючим усвідомленням, що дитини немає…

Після операції та запитання до лікарів

Тоді я ще не знала, що мене ледве врятували… Що ситуація була настільки складною, що лікарі, рятуючи мене, змушені були видалити матку, і я більше не зможу народити дитину…

Гірко, дуже гірко. Дуже багато запитань я ставлю і собі, і медикам, яким довірилася… Чому так сталося?

Чому я так довго була вдома і чекала, поки подіють призначені препарати?

Чому не одразу поїхала до пологового будинку?

Чому лікарка — і одна, і інша, до яких я зверталася по допомогу, — не скерували мене відразу до лікарні, а залишили вдома?

Сьогодні, знову й знову прокручуючи в голові події тієї ночі, я ставлю собі запитання: як таке можливо? Чому, оглядаючи мене вдома, лікарка навіть не перевірила серцебиття моєї донечки? Чому не виміряла мені тиск? Адже весь огляд фактично обмежився візуальною оцінкою мого стану та внутрішнім обстеженням…

Боже, яка пелена впала на очі?

Чому в пологовому будинку на місці не було чергового лікаря з УЗД, через що нам довелося його чекати і ми втратили стільки дорогоцінного часу?

Чому вагітну жінку із сильною кровотечею не транспортували на каталці ні на УЗД, ні до операційної, а я була змушена самостійно пересуватися між поверхами?

І чому згодом у медичному протоколі, який нам видали, було зазначено, що мене транспортували на каталці, хоча насправді цього не було?

Чому робота медичного закладу, Лікарні Святої Анни, організована саме так?

Адже йдеться не лише про мою особисту трагедію, а й про безпеку інших жінок, які довіряють лікарям найцінніше — своє життя і життя своїх дітей…

Чому? Чому? Чому?..

Я не медик, але, аналізуючи все, що сталося, не можу позбутися думки, що ці рішення могли вплинути на трагічний перебіг подій і тяжкість наслідків для мого здоров’я…

Щиро сподіваюся, що всі обставини будуть належно з’ясовані, а керівництво закладу та відповідальні фахівці зроблять необхідні висновки.

Щоб жодна інша мама не пережила тієї страшної миті, коли приїжджає до пологового будинку з надією, а повертається додому з порожніми руками й розбитим серцем…

Я дуже хочу відпустити цю ситуацію, бо мені важко на серці, боляче слухати лікарку — і одну, і другу, — які визнають, що мали б скерувати мене відразу до лікарні, а не залишати вдома… Дуже боляче… Адже результат міг би бути зовсім іншим, та, на жаль, уже нічого не повернеш…

Я вдячна лікарям, які врятували моє життя, та їхні дії напередодні для мене залишаються незрозумілими…

З лікарні я виписалася з трьома страшними записами в медичній виписці: внутрішньоутробна загибель донечки, видалення матки та геморагічний шок III ступеня.

Відшарування плаценти — це стан, коли рахунок може йти на хвилини. А від першого болю до операції минуло майже 12 годин…

Сьогодні я розумію, наскільки великим дивом є те, що я залишилася живою.

Я вірю, що весь цей час Господь тримав мене у Своїх руках і не відпустив.

Сьогодні я вчуся жити з двома почуттями водночас — невимовним болем за тим, що втратила, і безмежною вдячністю за те, що маю.

Я дякую Господу за дар життя, бо знаю, як сильно потрібна своїм дітям, чоловікові та батькам…

Я не знаю, які ще плани має для мене Господь, але якщо Він зберіг мені життя, значить, моя історія на цій землі ще не завершена… Ілюстративне фото. Зображення не є документальним підтвердженням описаної ситуації.

Примітка редакції: матеріал має інформаційно-обговорювальний характер і підготовлений на основі історії, що поширюється в мережі, та звернення читача. Редакція не подає описану ситуацію як офіційно встановлений факт, не має незалежного підтвердження всіх наведених обставин і не ідентифікує конкретних осіб, установу, місце або дату події. Усі зображення в матеріалі використані для візуального супроводу теми та не є документальним підтвердженням описаної ситуації.

Пишіть свої думки в коментарях і бережіть себе та своїх близьких.