Володя був сліпим з дитинства. Він не бачив білого світла: ні неба, ні землі, ні батьків, ні інших речей, що оточували його з дня його народження. Мати – Анна, як птах, була вбuта від горя і кинулася в різні клініки, професори. Але … діагноз був невтішним: зорові нерви настільки уражені, що відновити їх вже не можна.
Але мама – є мама. Вона не вірила медичним світилам, бо в деяких випадках вони також помиляються. В її серці з’явилася надія на зцілення сина, вона вірила в Боже чудо…
Однак шлях до цього дива був тернистим і довгим.
Дізнавшись про хворобу сина, чоловік покинув їх, не підтримуючи їх у важкі часи. Анна не сподівалася, що Микола здатний на такий мерзенний вчинок. Я попросив не залишати для них періоду такої помилки. Але він не хвилювався “Візьміть сина до інтернату, хай там держава піклується про нього. Навіщо вам це тягар, бо у вас теж немає здоров’я? “- порадила Анна місіс. Такі поради змусили її почуватися дуже погано.” Не відмовляйте своїй дитині, що його там не було. Мій син потребує моєї підтримки, любові, будь ласка. Я мама. Я завжди повинна бути з ним, я – його очі, – ридала жінка.
Ані було боляче спостерігати за сином, слухаючи промову перехожих, слухати, як птахи співають, але нічого не бачать. Різкий біль, як струм, пронизав серце матері від однієї свідомості, що буде далі? Володя виріс спокійним і слухняним хлопчиком, проте він неодноразово запитував матір: “Хіба я ніколи нічого не бачу?” І дитячі сльози лунали в очах краплинами духовної депресії. “Ви побачите дитину, побачите все, але час ще не настав”, – втішалась вірою в душі мати сина. А в самій душі – пекло.
Хлопчику вже було шість років. Незабаром його однолітки підуть до школи, а її син … “Чи справді так буде назавжди?” Анна не могла заспокоїтися.
Один тиждень жінка пішла до храму. Вона зізналася не словами, а серцем, і сльози охопили її очі. Старий священик вислухав її щиру сповідь і сказав: «Не впадайте у відчай, доню. Вся воля Божа. Моліться за дитину. Це трапляється часто, коли людина стає безсилою, Бог їй допомагає. Запам’ятай це. Ваша віра врятує вас і вашого сина. Ідіть до Зарваниці до цілющого джерела і думайте, що Бог всесильний. “
З великою вдячністю за пораду Анна повернулася додому. А через кілька днів вона їхала із сином у Зарваницю. Саме в ті дні відбулося велике паломництво в це святе місце. Було багато людей з різних куточків країни. А серед них – каліки, недуги, інваліди. І всіх тягнуло до Бога, просили, благали про зцілення душі та тіла.
Анна підійшла до каплиці, склавши руки на зерна, кажучи: «Діво Маріє, допоможи мені своєю любов’ю. Звертаюся до вас з останньою надією. Нехай все відбувається під вашим святим омофорієм. “
Володя стояв біля джерела, слухав, як було шумно, як чути людські голоси, шум і шум. Він набрав у долоні цілющу воду, вмив обличчя. Дуже скромне і коротке прохання з’явилося в маленькому серці: «Боже, я так хочу бачити твій світ». Це прохання дітей-сповідь Бог почув і послав милість сліпому хлопчикові. І раптом – що це? Чудо Боже сталося, Зарваницьке чудо. Натовп збудив крик Володі: «Мамо, я бачу людей! Де ти? “Анна, почувши її крик, тремтіла до кінця. Впала на коліна.” Що не так, синку? “- все ще не віривши словам, вона зазирнула в очі, змочені цілющою водою. Володя посміхнувся:” Мамо, ця вода має змив темряву з моїх очей. “Бачу тебе, дорога моя. Ти така прекрасна!” – і хлопець ласкаво притиснувся до матері.
Люди стояли навколо і стали свідками цього дива. Бог дав Володі зір відповідно до його твердої і непохитної віри. Це диво сталося, щоб показати людям, що в світі є Божа сила!
Володя закінчив середню школу, коледж, одружився. Вони виховують двох дітей з дружиною. Батько приймає їх до церкви і навчає різних молитов. Анна живе з ними, забавляє онуків. Усі щасливі, життєрадісні та вдячні Богові за його щиру благодать.
