Самовільне залишення частини — це складне явище, яке сьогодні стає предметом палких дискусій у суспільстві та армійському середовищі. Історія Володимира Валька з Тернопільщини, який наважився на такий крок, розкриває зворотний бік медалі, про який рідко говорять офіційні зведення. Станом на 18 травня 2026 року, питання СЗЧ залишається одним із найболючіших для Сил оборони України, адже за кожною цифрою статистики стоїть жива людина з власними страхами та проблемами.
📌 Коротко про головне:
- Військовий пішов у СЗЧ через відмову командування надати відпустку для термінової операції.
- Під час перебування у розшуку чоловік працював зварювальником і не переховувався від правоохоронців.
- Експерти пропонують легалізувати переведення військових між бригадами для зменшення кількості випадків СЗЧ.
Чому самовільне залишення частини стає вимушеним кроком?
Володимир Валько, який став на захист держави ще у 2022 році, повернувшись із заробітків у Швеції, не планував порушувати закон. Служба у 10-й гірсько-штурмовій бригаді стала для нього випробуванням на міцність. Працюючи водієм МТ-ЛБ, він вивозив поранених та загиблих, бачив пекло війни на власні очі. Однак критична ситуація зі здоров’ям — виявлена пухлина наднирника — змінила все. Коли командування відмовило у відпустці на операцію, чоловік обрав шлях, який багато хто засуджує, але він пояснює це відчаєм.
Читайте також: Пекельна ніч для України: ворог випустив понад 500 цілей, є влучання у житлові будинки
«Я не ховався, всюди їздив, навіть влаштувався на будівництво зварювальником у Тернополі. Я навіть не знав, що перебуваю у розшуку», — зізнається військовий. Це свідчить про те, що самовільне залишення частини часто є не втечею від обов’язку, а спробою знайти вихід із бюрократичного глухого кута. Володимир не міг отримати допомогу в цивільних лікарнях без належних документів, що фактично заганяло його в пастку.
Повернення в стрій: як це було насправді
Точкою неповернення для Валька став візит командира роти БпЛА Степана Барни. Особиста пропозиція змінити підрозділ стала тим самим «рятувальним колом». Проте, як зазначає сам боєць, навіть після повернення реальність виявилася складнішою, ніж обіцянки. Лише в межах офіційної служби йому вдалося пройти бюрократичні кола та нарешті прооперуватися. Це підкреслює, що самовільне залишення частини часто спричинене відсутністю гнучкості в системі управління особовим складом.
Читайте також: Донорське серце для 17-річного підлітка: як у розпал війни розгорталася неймовірна рятувальна операція
Системна криза та шляхи вирішення
Проблема, яку демонструє самовільне залишення частини, має глибше коріння. Відомі військові, зокрема з підрозділу KRAKEN, наголошують: нинішня система переведення бійців між бригадами фактично паралізована. Багато солдатів обирають самовільне залишення частини лише тому, що не мають законного механізму змінити підрозділ, де їхні навички будуть ефективнішими.
Експерти пропонують запровадити право на щорічне переведення за згодою командирів. Це могло б суттєво знизити рівень СЗЧ, адже мотивація бійця — це запорука успіху на полі бою. Самовільне залишення частини — це не лише про дисципліну, а й про довіру між солдатом та командуванням. Поки самовільне залишення частини залишатиметься «табуйованою» темою, ми не зможемо вирішити проблему відтоку кадрів, які могли б приносити користь, але опинилися за бортом через бюрократію.
Сьогоднішній день, 18 травня 2026 року, змушує нас замислитися: чи готові ми до реформи, яка дозволить військовим бути почутими? Історія Володимира Валька — це лише верхівка айсберга, що вказує на нагальну потребу змін у підході до кожного захисника.
