Зараз я продемонструю вам, у який спосіб насправді збираються відновлювати транзит російського блакитного палива.
Хочу нагадати, що задум налагодити збут газу з Росії європейським споживачам (як українською ГТС, так і через «Північні потоки») за допомогою американської фірми-«прокладки» з’явився зовсім не за президентства Трампа, а ще за часів Байдена.
Нинішній сплеск обговорень навколо цієї теми — лише повторення давно відомої історії.
Особливістю теперішньої спроби є апеляція до катарського газу, який нібито зник з енергетичного ринку. Мовляв, він був, але раптово випав, через що різко підскочили ціни! І оскільки ресурс Катару став недоступним, для порятунку європейців начебто конче необхідно залучати Росію!
Як і завжди у сумнівних оборудках із шаленими фінансовими оборотами, ми спостерігаємо маніпулятивну містифікацію — яскраву обгортку, що прикриває вкрай непривабливу суть.
У публічному просторі нам подають це під соусом формулювання «Сполучені Штати пропонують експортувати паливо з РФ до Європи».
Чи дійсно США та Європа мають спільний газовий інтерес
Передусім, у цій ситуації взагалі немає єдиного суб’єкта під назвою «США». Сполучені Штати є величезною державою з абсолютно різноспрямованими газовими інтересами.
Існує політик Дональд Трамп та його найближче оточення, котрі відстоюють інтереси вузького кола гравців. А інтереси цієї групи щодо постачання газу з РФ на європейський континент входять у прямий конфлікт із розрахунками американських газових компаній-гігантів.
З іншого боку, що являє собою сама Європа? Якщо дивитися через призму енергетики, континент дуже неоднорідний і потребує деталізації. До прикладу, Велика Британія паралельно веде власний видобуток, купує іноземний ресурс (у норвежців та американців) і водночас заробляє посередництвом, спрямовуючи обсяги на материк через інтерконектори.
Норвезькі підприємства минулого року добули орієнтовно 125 млрд кубометрів блакитного палива, відправивши на експорт близько 122 млрд. Норвегії ресурси агресора на європейському ринку абсолютно не потрібні.
Існує Швейцарія, котра імпортує весь обсяг газу та виконує роль транзитера між Німеччиною та Італією.
Окремим блоком виступають західні Балкани: Албанія, Сербія, Боснія чи Чорногорія. Сербська сторона отримує паливо з РФ через турецький напрямок, тоді як у Чорногорії класичне газове господарство відсутнє в принципі.
Якщо розглядати Євросоюз, то Данія ще у 2024 році відновила своє родовище й тепер виробляє природного газу та біометану більше, ніж потребує для внутрішніх потреб. До того ж країна забезпечує транзит магістраллю Baltic Pipe (здебільшого до польських споживачів).
Є й держави-імпортери, які виступають транзитними хабами (завдяки терміналам СПГ і трубопровідній системі), такі як Бельгія: вона практично нічого не видобуває власноруч (тільки почала впроваджувати біометан) і повністю залежить від імпорту.
Втім, за даними профільного бельгійського регулятора, у 2025 році лише 30% прокачаного країною газу пішло на власні потреби, а решта 70% становили саме транзитні потоки через труби та гігантський термінал СПГ Зебрюгге.
Виокремити точний заробіток на таких транзитних операціях складно, однак показник фінансового обороту газового оператора Бельгії у 2,5 раза перевищує данські масштаби.
Таким чином, погляди членів ЄС щодо енергоресурсів помітно різняться, проте спільним знаменником для переважної більшості лишається цінове питання. Сам Союз видобуває лише близько 10-12% від рівня свого споживання, суттєво залежачи від глобальних котирувань.
Тому коректніше тезу можна сформулювати так: «Коло наближених до Трампа осіб виступає з ініціативою купувати російський газ для європейських держав, аби зменшити ціни для споживачів».
А тепер варто з’ясувати: у чому насправді полягає проблема з вартістю ресурсу та як тут замішаний Катар?
2. Нижче наведено великий масив статистичних даних, які слід уважно розібрати.
Насамперед слід підкреслити: починаючи з 1 січня 2027 року країни Євросоюзу зобов’язані повністю відмовитися від постачання зрідженого газу з Росії. Протягом усього 2027 року планується й поетапне припинення імпорту палива через трубопроводи.
Прагнучи зірвати цей перехід, країна-агресорка вже понад рік роздмухує декілька наративів. Перший стосується високої ціни ресурсу (надто дорого!), а другий — вигаданого дефіциту.
Для підігріву другої тези росіяни буквально щодоби поширюють панічні повідомлення: мовляв, європейські сховища заповнені найменше з 1812 року або що за морозів у -30 градусів запасів не вистачить і на місяць.
Проте реальність інша: якщо у 2021 році європейські держави спалили близько 410 млрд кубометрів палива, то у 2025 році цей показник знизився до приблизно 340 млрд (-17%). Імпорт також упав: з 360 млрд куб. м у 2021 році до 289 млрд куб. м у 2025-му. Власний видобуток усередині ЄС теж зазнав невеликого спаду.
Іншими словами, значення газу для європейського балансу істотно впало. Причин тому чимало — від зупинки окремих виробництв до переходу побутових споживачів на альтернативи. Якщо виривати абсолютні цифри з ширшого контексту, як це робить пропаганда противника, обсягів у ПСГ справді може здатися менше, але жодної катастрофи тут немає.
Частка імпорту трубами зменшилася до 55% (158 млрд куб. м), а обсяг постачання скрапленого газу навпаки зріс до 45% (131 млрд куб. м).
Зважаючи на те, що навколо ЄС розгорнуто мережу регазифікаційних СПГ-терміналів і побудовано достатній флот танкерів-газовозів, фізична нестача товару повністю втратила актуальність.
Світовий ринок став повноцінною системою сполучених посудин: жорстка логістична роль трубопроводів відійшла на другий план, поступившись вирішальному ціновому чиннику.
Як виглядає реальний баланс постачальників газу до Європи
За результатами 2025 року розподіл часток склався у такий спосіб.
Провідним експортером трубопровідного палива (54-57%) до європейських держав виступає Норвегія, яка транспортує близько 90 млрд куб. м. Її питома вага в загальному імпорті до ЄС становить майже 31%, що робить її постачальником номер один у Європі.
Лідерство у поставках СПГ (53-58%) тримають Сполучені Штати. Їхня сукупна частка в європейському імпорті досягла 26% (друге місце в загальному заліку).
Для порівняння: у 2021 році частка трубопровідного газу з Росії сягала 40%, а сукупно агресор покривав 45% потреб ЄС в імпорті (близько 150 млрд куб. м). До 2025 року російська частка в магістралях знизилася до приблизно 6%, плюс 15-17% у сегменті СПГ.
Загалом за підсумками попереднього року частка постачань із РФ до ЄС склала близько 12-13%, що свідчить про чотирикратне падіння. Росія опинилася на четвертій позиції, поступившись лідерам та Алжиру.
3. У 2021 році на частку Катару припадало майже 17% європейського імпорту скрапленого палива (близько 10 млн тонн), що було співмірно з показниками експорту з боку США (21%, майже 12 млн тонн).
У 2022 році, коли блок активно заміщував російські поставки, катарська сторона наростила абсолютні цифри до 14,5 млн тонн, однак на тлі загального стрибка закупівель СПГ її частка знизилася до приблизно 14%.
А за результатами 2025 року — тобто ще ДО ПОЧАТКУ БОЙОВИХ ДІЙ У ПЕРСЬКІЙ ЗАТОЦІ — присутність Катару в сегменті СПГ просіла до 8%, склавши у підсумковому балансі ЄС лише близько 3,7%.
Норвезькі експортери з 2021 по 2025 рік змогли наростити фізичний експорт газу до європейських країн орієнтовно на 12%.
Натомість Сполучені Штати збільшили власні поставки на ринок ЄС майже в чотири рази!
Паралельно Вашингтон політичними методами витіснив з території Європи не лише трубопровідні потоки росіян, а й ще до війни обмежив присутність Катару майже на 28% у натуральних показниках.
В абсолютних величинах: якщо 2021 року США відвантажили європейцям 12,6 млн тонн скрапленого газу, то 2025-го — вже 45 млн тонн. Катар водночас зменшив експорт із 10 млн до 7,2 млн тонн.
Якщо 2021 року частка американців у загальному імпорті складала 6%, а катарців — 5%, то станом на 2025 рік ці значення змінилися до 26,2% та 3,7% відповідно, навіть в умовах скорочення загального споживання в ЄС.
Упродовж 2026 року паливо з Катару в європейському напрямку майже не надходило, однак ця втрата в реальних цифрах не стала для ЄС критичною: обсяги цілком можна перекрити альтернативами.
Специфіка катарського газу полягає в тому, що він здебільшого прямував на інші світові ринки. Коли ж США фактично перекрили коридор у Перській затоці, світова пропозиція звузилася, конкуренція зросла, а біржові котирування пішли вгору.
Щоб оцінити динаміку: у лютому 2025 року ціна ресурсу на біржі в Нідерландах становила 51,1 євро за МВт·год, а до листопада того ж року вона знизилася до 30,5 євро.
Проте вже у лютому 2026-го ставка була на рівні 33,1 євро за МВт·год, піднявшись до жовтня до позначки 86,2 євро.
У листопаді 2026 року за одиницю палива просили вже 101 євро за МВт·год.
Фактично газ здорожчав утричі за рік, а середньорічний показник піднявся у 1,6 раза, хоча попереду залишалися ще два місяці. І на це привабливе поле рушили американські видобувачі, що демонструють колосальні темпи розвитку.
Обсяги з Катару традиційно прямували споживачам в Азії, які тепер вимушені перекуповувати енергоносії деінде, конкуруючи безпосередньо з державами ЄС.
Висока дохідність скрапленого газу призвела до справжнього буму спорудження нових терміналів скрізь — від канадських берегів до Мозамбіку.
Фізичного дефіциту обсягів палива в країнах ЄС немає. Уся складність криється саме у високій вартості, винуватцем якої є політика Трампа.
Якщо Дональд Трамп зупинить свої кроки навколо Перської затоки чи з’явиться можливість вивозити продукцію з Катару, світові котирування негайно впадуть, оскільки сектор СПГ у США вже набрав величезних масштабів. І жодної потреби вертати імпорт із РФ до Євросоюзу не виникне, подібно до того, як це було з дизелем.
Більше того, відкриття шляхів із Перської затоки зробить для ЄС непомітною навіть повну відмову від російського скрапленого ресурсу (близько 10% імпортного балансу), оскільки цей обсяг повністю перекриють катарські та американські компанії.
З погляду системного лобі та геополітичних цілей Вашингтона відновлення постачань із Росії на європейський ринок є цілком нелогічним кроком. Це скоріше приватний інтерес конкретних фігур, котрі розраховують отримати власну вигоду.
Для самих європейців справді було б корисно мати доступ до недорогого трубопровідного палива — наприклад, із Туркменістану чи Азербайджану (який наразі забезпечує близько 4% імпорту блоку). Йдеться про партнерів, які реалізують сировину без додаткових політичних ультиматумів.
Адже практика давно довела: разом із сировиною з Росії європейські держави неминуче отримують політичний шантаж і проблеми.
Доки в Москві не відбудеться зміна режиму, придбання там енергоресурсів означатиме пряме спонсорування воєнних дій агресора проти європейської безпеки, що виглядає абсурдно.
У чому прорахувався Кремль та як захистити транзит
Знаєте, у чому криється найбільша іронія та показовий провал стратегічних розрахунків Путіна?
Під час розгортання бойових дій у Сирії росіяни відверто заявляли в ефірах: військова присутність потрібна, щоб зірвати будівництво магістралі з Катару через турецьку територію до Європи та гарантувати монополію «Газпрому». Що маємо в результаті?
Катарського ресурсу на континенті немає, російський сегмент кардинально скоротився, зате стрімко розширюється американський бізнес, а європейські порти покрилися терміналами для СПГ.
У цілому спроби американських діячів проштовхнути паливо з Росії виглядають сумнівним маневром. Мета якого — встановити зовнішній контроль і не дати Москві та Брюсселю вибудувати прямі домовленості.
Тим часом цінова політика Вашингтона завдає серйозного удару по економіці європейських країн. Це цілком вкладається у зміст американської стратегії національної безпеки, ухваленої в листопаді 2025 року.
З технічного погляду залучення вітчизняної ГТС для транспортування до ЄС палива, скажімо, з Казахстану, який володіє величезними покладами за незначного внутрішнього споживання, було б досить вигідним рішенням. Проте маршрут територією РФ залишається вразливим політично, та й Азербайджан зберігає статус конкурента.
Вирішальний фактор у цій ситуації — зміна керівного режиму в державі-агресорці.
Якщо країни Європи мають намір позбутися коливань між залежністю від РФ чи США, їм доведеться нейтралізувати вплив Кремля та створити гарантії для вільного транзиту енергоносіїв із Центральної Азії через російські землі в напрямку України без ризику перекриття засувок.
А створити такі гарантії реально виключно через поразку та відповідальність агресора, а не шляхом поступок ворогу.
А що ви думаєте про це? Пишіть свою думку в коментарях та поділіться статтею з друзями!
Джерело: obozrevatel.com
Як розвивалася подія
Попередні наші публікації про цю історію — від найдавнішої.
- 19 ЖовтняРубіо назвав головну причину війни Путіна і звинуватив у ній Європу
- 30 ЖовтняТрамп змусив Україну призупинити удари по російських НПЗ, а Європу просить не лякати російською загрозою
- 2 ЛистопадаВчені попереджають: через зміни в океанах Європу можуть чекати холодніші зими
- 5 ЛистопадаАномальне потепління посеред листопада: які регіони Європи несподівано накриє майже літня спека
Аномальне потепління посеред листопада: які регіони Європи несподівано накриє майже літня спека
Перевірка ВЛК: скасувати висновок про непридатність можуть без повторного огляду
Рік добігає кінця: названо п’ять знаків зодіаку, які несподівано розбагатіють
ЕкономікаСвітло лише на годину на добу: українців попередили про найгірший сценарій при морозах -5°C
ЕкономікаДолар подешевшав на 13 копійок, а євро злетіло на 19: нові курси НБУ
ЕкономікаАвтогаз знову підскочив у ціні на АЗС: де водіям ще вдасться зекономити
ЧитаютьСуспільствоТретя група інвалідності й мобілізація: кому загрожує повістка, а кому ні
ЕнергетикаНові відключення світла 5 листопада: для частини областей запровадили жорсткіші обмеження
ПогодаАномальне потепління посеред листопада: які регіони Європи несподівано накриє майже літня спека
