6-річна Валентина Гриняк — одна з мешканок будинку на вулиці Стуса, 8 у Тернополі, яку досі вважають безвісти зниклою. Під завалами багатоповерхіки, в яку 19 листопада влучила російська ракета, її не знайшли.
Відтоді минуло два тижні. Правнук жінки Ігор Черепанський розповів Суспільному, що квартира бабусі стала епіцентром удару. Від помешкання залишилися лише стіни.
Того дня, коли дізнався про приліт, намагався до неї додзвонитися, бо доступу до квартири не було.
“Коли першого дня зранку приходив, все було туманно. Дійшов фактично до п’ятого поверху. Все було завалене, це зараз розчистили. Верхні сходові клітки падали, навіть видно, що все змістилося. І я звідси дзвонив. Тут ще була кіптява, дим. Зараз, дивлячись на це, все одно немає повного усвідомлення того, що сталося.
Гудок йшов пів дня, а потім нас вивели, бо прийшли рятувальники. Ми вже не могли сюди потрапити, але гудок далі йшов. Стоячи звідси, я чув рингтон. Тобто, телефон десь відкинуло хвилею. Але це все сумбурно було”, — говорить Ігор Черепанський.
Валентина Гриняк жила в квартирі на шостому поверсі. Нині від її помешкання не залишилося майже нічого.
“Все, що залишилося від її квартири, це двері. До того ж, я зараз зауважив, що замок був замкнений і ключ зсередини виламаний. То вона точно нікуди не йшла, бо це точно її двері. Фактично, вона в той момент була у квартирі. Якби поспіхом почався весь той рух, то ясно, що вона б не думала, а тікала. А так, двері зачинені. І факт, що ключ зламаний від вибуху. Ці двері — все, що лишилося від її квартири”, — сказав правнук безвісти зниклої.
Дехто із сусідів прабабусі також загинув, розповів Ігор. Серед них — жінка з двома малолітніми дітьми.
“Тут був тамбур і дерев’яні двері. Було три квартири: бабусина, сусіди, тут теж було троє чи двоє дітей, якщо пам’ять мені не зраджує, бо зараз усе в голові перемішалося. Тут за стіною найбільше все горіло, тліло і тліло”.
Ігор показав стіну ванної кімнати в прабабусиній квартирі. Каже, що лише вона й вціліла.
“Все, що лишилося від її квартири, — це пройом і стіна, де був туалет, ванна, кран, на який вона любила намотувати шланг від душу. Як повісила той душ на змішувач, так він і лежить. Можливо, якби сховалася у ванній, то рятувальники дістали б її живою. Найбезпечніше місце було в квартирі”.
Валентині Гриняк було 86 років. З прабабусею, каже Ігор, були близькими.
“Це друга дружина мого прадіда, тобто, моя рідна прабабця померла, я був ще дуже молодим. А вони з прадідом обоє вийшли на пенсію, знайшли спільну мову і одружилися. І ми так фактично з тих років спілкуємося, дружимо, допомагаємо. Є ще внучата племінниця, з якою вони були дуже близькі, вона з-за кордону прилітала, але вона далеко. А в Тернополі я був один, хто комунікував з родини, бо більше й нема кому”, — розповів чоловік.
За словами Ігоря, Валентина Гриняк була вчителькою. Любила спілкуватися з людьми та була щирою.
“Завжди інтелігентна, дружелюбна. Всі з сусідніх будинків її знали. Любила гуляти з котиком. З людьми знаходила спільну мову. Пропрацювала все життя в дитячому будинку творчості, педагог від Бога. Вміла комунікувати що з малим, що зі старшим. Була мудра, начитана жінка.
У 2018 році помер прадідусь. І він просив, щоб я не забував Валентину Степанівну і помагав. Ми так разом спілкувалися. Привозили з села продукти, ділилися порівно. Вона душе тішилася всьому. Принесеш закрутку, то для неї це вже свято було. Щира підтримка і щирі відносини у нас були”.
Ігор каже, квартира прабабусі стала епіцентром ракетного удару.
“Вона однозначно була в кімнаті. В неї був улюблений диван, вона завжди на ньому спала. Ще могла бути на ліжку. Я переживаю, що це якраз був епіцентр. Пожежники казали, що з ліжка там лишилося пів ніжки і більше нічого.
Квартира невеличка, однокімнатна. Вона її отримала ще в 1982 році, коли будинок збудували, від своєї роботи. Мій друг допомагав їй робити ремонти. Вона любила чистоту, квартира була, як музей. Меблі купувала ще у 80-х, скромно, все старалася доглядати і йти в ногу з часом. Побачила якісь штори, вже просить поміняти, побачила сушарку, одразу купила. Все було на своїх місцях, тим вона дорожила і цінувала”, — говорить Ігор Черепанський.
На місці, де було помешкання Валентини Гриняк, її тіла не знайшли. Останки поліцейські продовжують шукати в будівельному смітті, яке вивезли за місто.
“На третю добу вночі, у рештках її квартири знайшли два тіла, жінки і чоловіка. Тіло жінки знайшли на сходовій, я собі думав, що нібито вона. Але жінку опізнали сусіди, що це їхня рідня, тому це не моя прабабуся. Фактично тіла як такого не знайшли взагалі.
За ДНК-експертизою поки що нема підтвердження чи збігу з її племінником. Тому поки що немає жодного розуміння. Вона була завжди разом з котиком, якщо би знайшли хоча б тіло чи рештки котика, хоча би якусь лапку, я би мав розуміння, що і тіло десь було. А то ні її, ні котика, ні квартири. Все в один момент як випарувалося, просто зникло.
З її кімнати, де було ліжко, дістали фюзеляж і двигун ракети. Коли їх діставали на третю добу, то я бачив це своїми очима, стоячи внизу. Усвідомлював, що скоріш за все нікого й не найдуть, бо це сам епіцентр, в саме вікно, в саму кімнату залетіла ракета. І решта п’ять поверхів зверху те все придавило. Стін нема. Метрові стіни за секунду перетворилося в купку. І більше нічого не залишилося. На жаль”.
