Кpим “віддав” Укpаїні не Хpущов, cпливла вcя пpавда.
Воpог намагається вcіляко це пpиховати.
Деталі
Це був указ Президії Верховної Ради СРСР про передачу Кримської області до складу Української РСР.
Згідно з текстом документа, рішення було ухвалене, «враховуючи спільність економіки, територіальну близькість і тісні господарські й культурні зв’язки між Кримською областю та Українською РСР».
Однак у наступні роки ця історія обросла масою інтерпретацій, серед яких зустрічається уявлення про те, що Крим нібито був подарунком Україні з боку «п’яного Микити Хрущова».
Вже після початку російської анексії у 2014 році у Кремлі всіляко підтримували ідею «незаконної передачі» півострова Україні у 1954-му.
Український історик, доктор наук Юрій Шаповал висловив думку, що за звичною для обивателя інтерпретацією про перепідпорядкування Криму Україні у 1954 році втрачається маса історичного контексту й нюансів.
‒ До здобуття Україною незалежності ніхто не педалював тему Криму як «подарунок п’яного Хрущова». Звичайно ж, це ніякий не подарунок:
Крим ‒ історична батьківщина кримських татар, і тут нас має цікавити тільки те, наскільки жорстоко режим обійшовся з кримськими татарами під час депортації 1944 року.
Щоб повною мірою зрозуміти тему приєднання Криму до України, варто згадати події 18-го століття. У 1783 році Катерина Друга видала маніфест про приєднання півострова, та європейські держави виступили проти.
У відповідь імператриця наголосила, що Крим приєднали з однією метою ‒ цивілізувати місцеве населення. Зрозуміло, це був наскрізь фальшивий аргумент.
І ось після того, як російські солдати, яким пропонували залишатися в Криму після демобілізації, стали тікати звідти, на півострів вперше вирішили переселяти українців.
Юрій Шаповал наголошує, що врешті-решт частка українців у населенні півострова досягла 42%, проте потім його демографічний склад був знову змінений і Російською імперією, і Радянським Союзом.
‒ Згідно з переписом 1939 року у Криму жило майже 49% росіян, 25% кримських татар і 10% українців. Тобто відбулася русифікація.
Микита Хрущов дуже уважно відстежував цей процес.
Всупереч усім міфам, він не був українцем ‒ він був росіянином і за походженням, і за образом мислення. Коли він очолив уряд УРСР у 1944 році й заглибився у кримську тему, то зрозумів, як багато Україна віддає півострову, формально підлеглому РРФСР.
Після депортації кримських татар саме українці знову стали донорами населення для Криму.
По суті, Хрущов у результаті запропонував раціональне рішення: мовляв, якщо ми вже беремо участь у всіх цих кримських справах, раз ми даємо людей і таке інше, то введімо Крим до складу УРСР й забудемо про це.
Тільки коли розвалився Радянський Союз, почався вселенський плач, і тема Криму спливла в дусі імперського реваншу.
За оцінкою Юрія Шаповала, реваншистські сили в росії перетворили перепідпорядкування Криму УРСР на політизований міф для ідеологічного тиску на Україну.
