Дорожче, ніж у Львові: чому військові змушені платити захмарні ціни за житло біля фронту

Військовослужбовець ЗСУ та екснардеп Ігор Луценко звернув увагу на проблему відсутності житла для військових у прифронтових громадах, де захисники відновлюються після виходів «на нуль».

Про це Луценко написав у своєму Facebook.

Будьте першими в курсі головного

Додайте «Силу Слова» до улюблених джерел у Google — і наші новини будуть вище у вашому пошуку.

«Армія бомжів. Хотів би проінформувати широкі верстви українців про ще одну проблему фронту: солдатам ніде жити», — пише колишній нардеп.

За його словами, ціни на хати та квартири у прифронтових районах такі, що здатні з’їсти бойові премії і не зрівняються з жодним елітним регіоном України — навіть Львовом та Києвом. Луценко стведжує, що у прифронтових громадах місцеві просять 20, 30, 40 тисяч гривень за звичайну сільську хату, де немає води і де ніхто не жив роками.

«Більше того, значна кількість орендодавців взагалі відкрито відмовляють військовим на тій підставі, що вони військові. Але це не викликає якогось суспільного резонансу й багатоденних обговорень у соцмережах. Військових женуть, як прокажених, з них луплять три ціни — і військові терплять», — розповідає Луценко.

Екснардеп одразу уточнює — є протилежні винятки. Є багато патріотів, які безкоштовно селять до себе українських захисників. Є місцеві громади, які організували роботу з допомоги військовослужбовцям із розміщенням.

«Але це — винятки. Загалом держава та місцеве самоврядування цю біль фронтовиків ігнорують», — стверджує Луценко.

Також він скаржиться, що цією проблемою не займається, як слід, військова вертикаль. Але з іншого боку, фактичні порядки в армії не передбачають такий обов’язок. Тому проблеми солдатів з поселенням вирішують самі солдати.

Старі норми щодо розселення військових давно неактуальні

«У нинішніх умовах старі статути вже не актуальні! Стара система передбачала, що військові житимуть централізовано — приміром, у будівлях дитсадків чи шкіл, чи інших державних закладів. Але з розвитком далекобійних засобів ураження ця відстала практика коштувала українському народові тисяч втрачених воїнських життів, а бюджету — мільярдів компенсації сім’ям загиблих», — зауважує військовий.

Доходить до анекдотичного

«А багато військових частин, яким їхнє начальство (оці всі ОТУ, ОСУВ тощо) сприяє з миттєвим розселенням їхнього особового складу? Багато командирів переймаються цим, коли їм на голову летить купа інших завдань? Водночас, мабуть, мільйони квадратних метрів житла стоять вільні поруч. Їх ніхто й не думає передавати військовим. Це квартири та будинки тих, хто втік до росіян або виїхав за кордон до європейців. Їх чіпати не можна», — пише екснардеп.

Він стверджує, що щойно хтось із військових самовільне займає таке житло, до нього приїздить поліція.

«Доходить до анекдотичного. У автора цих рядків є знайомі, які воювали за населений пункт, східно-північний край якого вже атакувала російська піхота. В той за час за спроби зайняти хату на західній частині містечка до них під обстрілами прибув дільничний, щоб повідомити про заборону такого самовільного заселення. Як ви вже здогадалися, згодом росіяни окупували це селище разом з усією вцілілою нерухомістю», — розповів Луценко.

Як вирішити проблему розселення військових

Луценко стверджує, що законодавча база для забезпечення військових житлом існує, просто її ніхто не хоче використовувати.

За його словами, закон «Про правовий режим воєнного стану» передбачає квартирну повинність. Тому всіх громадян України можна зобов’язати розміщати у себе військовослужбовців, поліцейських, біженців.

«Цей закон, якщо його застосовувати, вирішить проблему квартирування раз і назавжди. Просто начальники всіх рівнів не хочуть на себе жодну відповідальність, щоб його використати, придумують байки про недостатні механізми для реалізації його положень», — підсумував колишній нардеп.