Ірина Федишин втратила дитину та перенесла операцію

Ірина Федишин на своїй сторінці у соціальній мережі відверто розповіла про деталі тієї ночі, коли вона втратила ненароджену доньку і коли лікарям довелося рятувати її власне життя.

Я дуже довго відкладала цей допис …

довго шукала внутрішні сили, щоб про все відкрито сказати…

Будьте першими в курсі головного

Додайте «Силу Слова» до улюблених джерел у Google — і наші новини будуть вище у вашому пошуку.

📱 Наші Shorts🔔 Підписатися

Помідори «як із бочки» без оцту: простий рецепт для 3-літрової банки

Росія може атакувати НАТО найближчими роками: у розвідці США розкрили

Сімейна драма Кличка та Панеттьєрі: чому боксер забрав опіку над доньк

Федоров вимагає від Зеленского публічно відповісти про корупцію в оточ

Це його вибір, – Зеленський про відмову Федорова від усіх 4 запропонов

Корупція заважає завершити війну в сильній позиції, — ексміністр Федор

«Я буду дивитися, з ким пройшли шлях» - Михайло Федоров розповів, коли

«Ці люди зрештою програють»: Федоров пояснив, що призвело до його звіл

Бойфренд-аб'юзер Гайден Панеттьєрі вперше заговорив після її смерті: в

Ексміністр оборони Федоров отримав бронювання у фонді Сороса через три

Ілюстративне фото. Зображення не є документальним підтвердженням описаної ситуації.

довго розмірковувала над тим, чи готова поділитися ще однією надзвичайно болючою подією зі свого життя …

Проте я постійно бачу ваші щирі коментарі та підтримку: «У вас обов’язково ще буде дівчинка», «Ви обов’язково народите ще дітей»…

Я прекрасно розумію, що ви пишете ці слова з добротою і любов’ю, прагнучи хоч трохи мене розрадити та подарувати надію.

Однак саме сьогодні я хочу розкрити правду… що, на превеликий жаль, цього вже ніколи не станеться.

Я втратила не тільки довгоочікувану донечку …

Я більше ніколи в житті не зможу виносити та народити немовля…

Через вкрай тяжкі ускладнення медикам довелося робити термінову операцію, під час якої вони видалили мені матку…

Та крихітна надія, яка ще до останнього жевріла в глибині душі, згасла назавжди …

І, напевно, саме через це для мене було настільки важливо зібратися з думками й розповісти про цю біду.

Зараз я крок за кроком намагаюся звикати до нових реалій життя. Досі багатьох речей не можу осягнути, досі навертаються сльози та лишається безліч запитань…

Що насправді сталося тієї фатальної ночі

Що ж насправді відбулося тієї фатальної ночі…?

Для мене це надзвичайно тяжкі спогади, але я відчуваю потребу розповісти про це публічно, адже дана історія здатна стати важливим застереженням. Можливо, вона спонукає когось вчасно помітити тривожні сигнали організму, не проґавити цінні хвилини та вберегти найголовніше – життя.

У мене трапилося відшарування плаценти. І розвивалося воно вкрай підступно, адже кровотеча виявилася повністю внутрішньою..((

Передчасне відшарування плаценти належить до рідкісних, але смертельно небезпечних ускладнень вагітності, що згідно зі світовими спостереженнями трапляється у 0,4–1% випадків, тобто від 4 до 10 разів на кожну тисячу пологів. Такий стан здатний виникнути зовсім несподівано, навіть за відсутності травмувань або сильних навантажень.

Саме тому, щойно з’являються насторожуючі симптоми, критично важливо негайно отримати лікарський огляд, перевірити тиск та своєчасно надати невідкладну допомогу.

Медикиня після проведеного вдома огляду вирішила, що мій ниючий біль вказує на початок передчасних пологів …

Тож було ухвалено рішення залишатися вдома та випити ліки, які мали б усунути біль …. Я повністю поклалася на її рекомендації…. і навіть не здогадувалася, наскільки загрозливим був реальний стан речей…

Але щоб усе було зрозуміло, я хочу викласти послідовність подій від самого початку.

Була неділя, і нічого не віщувало трагедії. З самого ранку в мене був чудовий настрій і прекрасне самопочуття, я пішла на кухню готувати сніданок і водночас ліпила домашні вареники на обідній стіл. Згодом ми всі пішли до церкви, де я відчула сильне бажання висповідатися, тож усією родиною цього недільного дня ми приступили до таїнств сповіді та Святого Причастя. Добре пам’ятаю, як стояла на богослужінні, радісно вловлювала рухи малечі в животі й насолоджувалася кожною миттю.

Після цього ми всі смачно пообідали вдома та вирушили разом із Юрчиком та Олежиком дивитися кіно всією родиною.

Цей момент закарбувався в моїй пам’яті: була близько 17:30, ми трохи не встигали до початку сеансу, і саме в цей час я відчула слабкий тягнучий біль, дуже схожий на звичний біль перед критичними днями. Мене це трохи стривожило, бо нічого схожого раніше не виникало. Проте я зробила висновок, зважаючи на строк вагітності, що це можуть бути звичайні тренувальні перейми. І справді, трохи згодом цей неприємний біль минув. Ми купили попкорн, спокійно подивилися стрічку та в чудовому гуморі поїхали додому.

Читати більше: Втратила дитину й шанс знову стати мамою: Ірина Федишин розкрила подробиці операції

Повернувшись, я лягла перепочити, оскільки в животі виникло відчуття здуття. Полежавши якийсь час, я знову відчула повернення тягнучого болю. Це мене насторожило, тож через 15 хвилин я наважилася написати своїй лікарці та детально описати самопочуття: рухи дитини відчувалися добре, виділень не спостерігалося, тільки продовжував нити живіт.

На обліку я перебувала в пологовому відділенні Львова по вулиці Мечникова, нині це Лікарня Святої Анни, там і збиралася народжувати, і туди ж поїхала за допомогою тієї ночі. Але про це розповім далі.

Ознайомившись із моїм повідомленням, лікарка призначила прийняти дві таблетки магнію і скористатися свічкою вібуркол. Я все це зробила. На годиннику було вже близько 21:20. Я пролежала годину, полегшення не настало, і я знову написала повідомлення медику, зазначивши, що живіт і далі ниє, та поцікавилася, чи не варто звернутися до чергового лікаря. На це мені порадили звернутися до іншої лікарки, яка безпосередньо мала приймати мої пологи, щоб проконсультуватися з нею. Я виконала цю пораду. Виявилося, що акушерка, яка мала приймати пологи, мешкає в нашому районі й погодилася приїхати оглянути мене особисто. Мій чоловік оперативно привіз її до нашого помешкання; під час огляду з’ясувалося, що шийка матки закрита, але спостерігався тонус: живіт то напружувався, то розслаблявся.

Вона зауважила, що картина нагадує передчасні пологи, але ніякої прямої загрози вона не вбачає. З огляду на те, що народжувати було зарано, симптоми мали вщухнути, і свічка мала спрацювати.

Настала вже 23:00, і тоді я ще продовжувала відчувати рухи маляти… Вона поставила ще одну свічку (це вже була друга за ліком). Також веліла прийняти но-шпу, заспокійливий засіб, ще за пів години застосувати третю свічку, а через годину – четверту, після чого повідомити їй про стан.

Я лежала в ліжку, проте ниючий біль тільки наростав, до нього додалися ріжучі відчуття, які я списала на здуття через попкорн у кінотеатрі. О 01:30 я відправила лікарці повідомлення про те, що використала вже чотири свічки, проте легше не стає взагалі. Було занадто пізно, вона не прочитала одразу, а я не наважувалася телефонувати, лежачи в ліжку та сподіваючись, що після останньої свічки біль нарешті відступить. Але стан лише погіршувався.

Боротьба за життя в лікарні

Близько 3:00 я ледве спромоглася підвестися з ліжка, розбудила чоловіка й сказала, що більше не витримую болю…, ледве допленталася до машини, відчуваючи найсильнішу нудоту. Віталік набрав лікарку, попередивши, що ми негайно прямуємо до пологового відділення. Дорогою ми також забрали її із собою.

До приймального покою ми дісталися о 03:55, там почали перевіряти серцебиття плода, проте воно вже не прослуховувалося … медикиня довго водила приладом у різних ділянках у сподіванні зловити ритм … згодом вони почали повторювати слово «браді, браді». Коли я запитала значення цього слова, мені відповіли, що дитина відчуває дискомфорт. Потім звуки серця знову зникли … у таких безуспішних спробах минула майже ціла година, поки в лікарню нарешті не дісталася спеціалістка ультразвукової діагностики. Як я тепер усвідомлюю, стільки часу було витрачено даремно через відсутність чергового фахівця з УЗД у самій лікарні: його викликають посеред ночі з дому, і на це йдуть дорогоцінні хвилини …

Вона оглянула мене в приймальному покої й десь за 5 хвилин наказала йти до кабінету УЗД, для чого довелося підніматися на другий поверх сходовою кліткою. Віталік украй здивувався й перепитав: «Як так? Своїми ногами йти сходами на другий поверх у такому тяжкому стані?». На що йому відповіли: «Саме так, оскільки кабінет розташований в іншому крилі». Мені досі страшно згадати, як важко було долати ті сходи, адже біль був нестерпним. У кабінеті мене знову поклали на кушетку.

Лікарка вимовила слова про те, що серцебиття дорівнює нулю…

Боже, це виявилися найстрашніші слова в житті …😭Ілюстративне фото. Зображення не є документальним підтвердженням описаної ситуації., про які мені навіть зараз надзвичайно боляче згадувати …. далі все відбувалося немов у тумані….. Спеціалістка вдивлялася в монітор і намагалася розібратися, що ж узагалі відбувається.

У ту саму мить чоловік зателефонував по відеозв’язку лікарю, у якого я проходила всі ультразвукові обстеження впродовж вагітності.

Віталік тримав телефон перед екраном діагностичного апарата, і той фахівець почав коригувати рухи тутешньої лікарки, підказуючи, куди спрямовувати датчик по животу, після чого чітко сказав: там повне відшарування плаценти, породіллю терміново треба переводити на операційний стіл.

Коли медичний персонал остаточно збагнув небезпеку й зрозумів, що сильна кровотеча відбувається всередині черевної порожнини, ми поспіхом вирушили ліфтом на четвертий поверх до операційної. Цей шлях мені теж довелося долати самостійно на ногах.

Я досі пам’ятаю тремтячі руки медсестри, яка намагалася потрапити катетером-метеликом у вену… її пальці буквально ходили ходором від хвилювання… подібного мені бачити не доводилося… після другої невдачі вона промовила: «у вас лопаються судини»… але з третьої спроби голку таки ввели. Мене завели в операційну залу й ввели епідуральну анестезію. Невдовзі я відчула, як розрізають живіт, а потім пролунала команда додати препарат внутрішньовенно. Наскільки я розумію, побачивши масштаби лиха й колосальну втрату крові, мене екстрено перевели на загальний наркоз.

Прийшла до тями я вже в палаті з нестерпним розумінням того, що нашої дитини більше немає…

Тоді я ще навіть не здогадувалася, що лікарі з величезними труднощами врятували мене саму… ситуація виявилася настільки критичною, що задля порятунку життя їм довелося повністю видалити матку, позбавивши мене можливості знову стати мамою….

Це неймовірно гірко, виникає безліч болісних запитань і до себе, і до фахівців, яким я довірила власне здоров’я … чому все сталося саме так?

Чому я стільки часу провела вдома, очікуючи на дію призначених препаратів?

Чому ми одразу не рушили до медичного закладу?

Чому обидві медикині, з якими я тримала зв’язок, не спрямували мене негайно до стаціонару, а залишили чекати вдома?

Сьогодні, знову й знову згадуючи кожну деталь тієї фатальної ночі, я не перестаю думати: як таке могло статися? Чому під час домашнього огляду медик навіть не спробувала послухати серцебиття дитини? Чому не поміряли тиск? Увесь огляд фактически звівся лише до зовнішнього погляду та внутрішнього гінекологічного обстеження…

Боже, яка ж страшна пелена тоді затьмарила розум?

Чому в пологовому відділенні не виявилося чергового фахівця ультразвукової діагностики, чому нам довелося чекати його приїзду, втрачаючи безцінні хвилини? …

Чому жінку на останніх місяцях вагітності з масивною внутрішньою кровотечею ніхто не транспортував на візку чи каталці ні в кабінет діагностики, ні до операційної, і я мусила пересуватися коридорами й сходами власноруч?

І з якої причини в офіційному протоколі, наданому нам згодом, записали, ніби мене везли на каталці, хоча насправді такого не було?

Чому надання допомоги в Лікарні Святої Анни було побудовано саме в такий спосіб?

Тут ідеться не виключно про мою власну біду, а й про безпеку сотень інших жінок, які довіряють персоналу найдорожче – власне здоров’я та життя майбутніх немовлят…

Чому? Чому все це сталося?…

Я не маю медичної освіти, але, осмислюючи те, що трапилося, переконана: зволікання з рішеннями фатально вплинуло на цей трагічний фінал і тяжкі наслідки для мого тіла…

Я щиро сподіваюся, що кожна деталь цієї ситуації буде належним чином розслідувана, а керівні особи та профільні фахівці винесуть відповідні уроки.

Щоб жодна майбутня мати більше ніколи не пережила того жаху, коли прибуваєш народжувати з вірою, а повертаєшся в порожній дім із розбитим серцем…

Я прагну відпустити цей біль, бо камінь лежить на душі, боляче слухати визнання обох лікарок, які погоджуються, що мали негайно відправити мене до лікарні, а не залишати вдома… невимовно гірко … адже результат міг бути зовсім іншим, проте нічого вже назад не повернеш…

Я безмежно вдячна лікарям за врятоване життя, хоча їхні початкові кроки й досі викликають нерозуміння…

З лікарняних стін я виписалася з трьома страшними діагнозами у виписній довідці: внутрішньоутробна загибель дитини, екстирпація матки та геморагічний шок III ступеня.

Під час відшарування плаценти вирішальними можуть бути лічені хвилини. А від початку болю до хірургічного втручання пройшло практично 12 годин…

Зараз я усвідомлюю, наскільки неймовірним дивом є сам факт того, що я змогла вижити.

Я твердо вірю, що весь цей час Господь оберігав мене у Своїх руках і не відпустив.

Сьогодні я щодня вчуся жити одночасно з двома почуттями – пекучим болем за ненародженою донечкою та величезною вдячністю за те, що маю зараз.

Я дякую Богові за можливість жити далі. Адже знаю, наскільки сильно потрібна своїм хлопцям, чоловікові та батькам…

Я не знаю, яку долю далі призначив мені Господь, але якщо Він подарував мені порятунок, отже, моя місія на цій землі ще не підійшла до завершення… 🤍Ілюстративне фото. Зображення не є документальним підтвердженням описаної ситуації.

А що ви думаєте про це? Пишіть свою думку в коментарях та поділіться статтею з друзями!