Через безупинну загрозу обстрілів енергетичної інфраструктури в Україні все більшу увагу звертають на децентралізацію системи теплопостачання. Одним із варіантів вирішення проблеми вважаються блочно-модульні котельні, які здатні тимчасово підтримати окремі мікрорайони у разі виходу з ладу великої ТЕЦ або іншого значного теплового об’єкта.
Однак оперативно перевести великі міста на такі джерела замість централізованого опалення не вийде. Про це розповів кандидат технічних наук, інженер і очільник Інституту промислової екології Олександр Сігал.
Чому недостатньо просто встановити нову котельню
Теплові системи в українських містах формувалися протягом десятиліть саме з розрахунку на потужні централізовані станції: теплова енергія від ТЕЦ та масштабних котелень надходить до будинків через складні розгалужені магістралі. Через це компактну автономну установку далеко не завжди вдається просто розмістити поруч із житловими будинками та врізати в наявні трубопроводи.
Як зазначає Сігал, блочно-модульній станції на 100 МВт може знадобитися майданчик розміром приблизно з половину стадіону. Знайти таку вільну площу серед щільної міської забудови вкрай важко, до того ж необхідно суворо дотримуватися санітарних вимог щодо шуму та шкідливих викидів.
Потреба у паливі та перешкоди з газовими мережами
Для потужної котельні потрібні значні обсяги газу, а можливостей звичайної побутової газової труби, якою паливо надходить у квартири, для такої мети абсолютно недостатньо.
Фахівець зауважує, що до подібних блочно-модульних установок доводиться окремо підводити газопроводи середнього тиску. У районах з уже зведеними будівлями прокладання таких комунікацій виявляється надто важким, а подекуди й технічно нездійсненним завданням.
Таким чином, сама лише наявність котельного обладнання ще не дає змоги швидко ввести його в експлуатацію.
Читати більше: Увечері ворожий дрон ударив по ліцею на Київщині та спричинив велику пожежу
Невідповідність наявних теплотрас новим установкам
Суттєві труднощі виникають також із транспортуванням тепла до квартир. Магістральні лінії, прокладені від великих теплоелектроцентралей, нерідко мають труби діаметром від 800 до 1000 мм, які призначені для значно масштабнішого потоку теплоносія, ніж спроможна дати невелика станція.
З цієї причини в окремих ситуаціях виникає потреба монтувати нові мережі зменшеного діаметра, а це вимагає додаткових проєктних рішень, земляних робіт, нових матеріалів і чималого часу.
Забезпечення водою та електричним живленням
Контур опалення вимагає безперервного поповнення водою через неминучі технологічні втрати теплоносія. Для роботи потужного об’єкта ресурсу стандартного міського водогону може забракнути, тому, за словами Сігала, доводиться будувати додаткову гілку подачі води або навіть бурити спеціальні свердловини.
Окрім цього, потрібне надійне електропостачання, передусім для функціонування насосного обладнання, що прокачує воду. Часом силові кабелі доводиться тягнути від електричних підстанцій, які стоять за кілька кілометрів від самої котельні.
Якщо надійно підвести електроенергію занадто складно, фахівці розглядають встановлення когенераційних модулів, що виробляють електрику безпосередньо з газу. Проте інженер підкреслює, що тут є суттєве обмеження: при лімітованому обсязі газу частина палива витрачається на струм, тому тепла вдасться згенерувати менше. До того ж при розміщенні таких генераторів знову постають питання шуму та викидів.
Чому реальна потужність може впасти зі 100 МВт до 3 МВт
Олександр Сігал поділився показовим прикладом того, наскільки реальні технічні обмеження змінюють початкові наміри. Спершу інженери можуть проєктувати блочно-модульний комплекс на 100 МВт, але після аналізу земельної ділянки та перевірки навантаження на газові, теплові, водяні й електричні мережі з’ясовується, що технічні умови дозволяють поставити лише 3 МВт.
За оцінкою експерта, такої потужності часом замало навіть для опалення трьох багатоповерхівок, тому монтаж будь-якої резервної котельні потребує глибокого та всебічного інженерного розрахунку.
Чи допоможе децентралізація під час аварійних відключень
Безумовно, блочно-модульні системи можуть виручити, проте вони не здатні стати повноцінною альтернативою ТЕЦ. Олександр Сігал акцентує на тому, що такі об’єкти слід розглядати виключно як тимчасовий резерв: у разі аварії на базовій станції локальне джерело допоможе підтримати частину містян і надасть аварійним бригадам запас часу на ремонт головної магістралі.
Водночас роззосередження не ліквідує всі загрози, адже компактні станції так само можуть потрапити під удар, перебуваючи безпосередньо у житлових кварталах.
Тенденція до розподіленого теплопостачання в Україні
На думку Олександра Сігала, рівень централізації тепла в державі плавно зменшується десятиліттями: якщо на початку 1990-х років цей показник сягав орієнтовно 82%, то перед початком повномасштабної війни він складав близько 70%, а нині опустився приблизно до 50%.
Унаслідок руйнування частини великих енергооб’єктів через атаки Україна змушена форсувати розвиток розподіленої системи, хоча експерт не вважає доцільним цілковито відмовлятися від централізованого опалення у великих містах.
Оцінка готовності до майбутніх холодів
Незважаючи на всі складнощі, Сігал не вважає, що опалювальний період 2026/2027 років обов’язково виявиться важчим за попередній. Таку стриману впевненість він аргументує тим, що до поточних процесів набагато активніше долучилися владні структури, енергетики, будівельники та інші спеціалісти, а в областях розробили спеціальні паспорти стійкості із зазначенням нових об’єктів.
Водночас головним фактором ризику фахівець вважає фінансування заходів: якщо виділення ресурсів затримуватиметься, це здатне зірвати реалізацію частини необхідних робіт.
А що ви думаєте про це? Пишіть свою думку в коментарях та поділіться статтею з друзями!
Джерело: tsn.ua
Головне за день - одним листом
Щовечора надсилаємо топ-5 найчитаніших новин. Без спаму, відписка в один клік.
