Тиша приватного сектору Запоріжжя розлетілася на шматки разом із стінами затишного будинку. Те, що ще вчора було оселею, де панували любов і турбота, сьогодні — лише купка цегли, пилу та горя. Ворог знову обрав своєю мішенню мирних людей, і ця атака стала однією з найкривавіших за останній час.
Диво, якого не сталося
Рятувальники ДСНС працювали годинами, розбираючи небезпечні завали вручну. Кожна цеглина, кожен уламок давали крихітну надію: а раптом хтось живий? А раптом диво станеться? Рідні та сусіди стояли поруч, не відводячи очей від руїн, молячись за порятунок власників будинку.
Але ворожа авіабомба не залишає шансів. Першими з-під уламків дістали тіла матері та доньки. Чоловіка, главу родини, шукали до останнього. На жаль, підтвердилося найгірше — він також загинув. З усієї сім’ї вижив лише 17-річний син. Хлопець отримав численні поранення й зараз перебуває під наглядом лікарів. Його життю нічого не загрожує, але рани в душі, мабуть, залишаться назавжди.
«Не йди туди, буде ще один приліт!»
Сусіди загиблої родини також ледь уникли трагедії. Пані Ніна та її чоловік врятувалися лише тому, що вчасно сховалися у підвалі. Жінка згадує ті жахливі хвилини з жахом:
«Чуємо раптово, як сильно бабахнуло, а ми в цей час саме в підвалі були. Чоловік одразу після першого вибуху хотів бігти нагору, я йому кричу: “Не ходи туди, зараз точно ще буде один ‘приліт!'”. Він однаково пішов дивитися — а наша хата вже щосили горить».
Інший мешканець вулиці, Юрій, розповідає, як його врятувало мобільне оповіщення та власний пес. Щойно телефон показав повідомлення про небезпеку, а собака кинувся ховатися, Юрій побачив у вікно серію вибухів. Один, другий, третій… Хвиля вибуху побила шибки, але життя вдалося вберегти.
Цинічний удар по цивільних
На цій вулиці немає військових об’єктів. Тільки приватні будинки, городи, дитячий сміх. Але росіянам це не завадило скинути важкі керовані авіаційні бомби (КАБи) прямо на дахи. Внаслідок атаки щонайменше десяток осель зазнали критичних пошкоджень або були зруйновані вщент.
Світлана, сусідка загиблих, ледве стримує сльози: «Люди вони були дуже добрі, хороші… Загинули, на превеликий жаль, жінка та її донька… Зятя під цими брилами ще досі шукають». Тепер шукати вже нікого. Лише ховати.
Екстрені служби продовжують ліквідовувати наслідки варварського обстрілу, а комунальники намагаються повернути світло та тепло тим, хто втратив дах над головою. Але ніякі зусилля не повернуть трьох загиблих душ.
Серце крається від такої несправедливості. Як ви вважаєте, чи достатньо міжнародна спільнота реагує на подібні воєнні злочини? Пишіть свою думку в коментарях та обов’язково поділіться цією історією, щоб світ знав правду!
