Коли Москва заявляє про готовність до переговорів, це фактично означає очікування вигідних для себе умов. Кремль вимагає передачі окупованих територій, відмови від земель, які ще не захоплені, та погодження на всі свої ультиматуми в обмін на мирні обіцянки.
Чому поїздки до Москви виглядають неефективними
Це не є переговорною позицією у звичному розумінні, а лише спроба підтримувати діалог без реального наміру змінювати стратегічні цілі. Саме тому виникає значний скепсис щодо результативності чергових візитів американських посадовців до Москви.
Я не покладаю великих надій на Віткоффа та Кушнера та на їхні спроби досягти домовленостей. Проте інших представників наразі немає.
Сам факт продовження переговорного процесу безперечно має значення. Проте результативність цих дискусій могла б бути зовсім іншою, якби представники США приїжджали до Путіна, маючи реальні козирі в рукаві.
Читати більше: У ГУР МО України розповіли, коли можуть розпочатися реальні мирні переговори з Росією
Тобто, якби за їхніми словами стояла конкретна сила: жорсткі санкції, постачання додаткового озброєння Україні, активне залучення США чи захист українського неба. Ці кроки створили б для Росії реальну ціну за продовження агресії.
Тоді перед Путіним постала б дилема: продовжувати війну чи завершувати її. На сьогодні таких важелів впливу немає.
Зараз американські переговорники приїжджають і намагаються тиснути на Москву, апелюючи до України. Це, на мою думку, є їхньою найбільшою помилкою.
Чому Росія не сприймає аргументи через Україну
У Москві Україну зневажають і продовжують розглядати нашу державу як тимчасове явище. Можна скільки завгодно доводити абсурдність такого погляду, але для розуміння логіки Кремля важливо усвідомити: Україна сама по собі не є достатнім аргументом, який змусить окупантів відмовитися від війни.
Саме тому Вашингтону потрібно діяти через власні інструменти. Демонструвати, що у разі продовження війни наслідки будуть катастрофічними:
- запровадження потужних санкцій;
- надання Україні додаткового озброєння;
- допомога у захисті українського неба;
- ухвалення рішень, що суттєво змінять для Москви умови війни.
Ось тоді виникає предмет для серйозної розмови. Переговори ефективні не тоді, коли одна сторона вмовляє іншу поводитися адекватно, а коли відмова від домовленостей стає для ворога дорожчою за їх укладання.
Хибна тактика «домовленостей» замість жорсткого тиску
Ми спостерігаємо іншу тенденцію: нас постійно обмежують або погрозами, або умовами. «Не бийте по кораблях — дамо озброєння», «не робіть того — отримаєте це». Україну намагаються переконувати, ставити рамки, тоді як із Росією продовжують «домовлятися». З нами розмовляють жорстко, а з ними шукають компромісів. Так це не працює, тому візити Віткоффа і Кушнера викликають скепсис.
Коли переговорник приїжджає до Путіна без жодного козиря, він лише слухає чергові наративи Кремля. Для виконання такої ролі можна відправити будь-кого, але ефективність такого процесу буде мінімальною.
Санкції як інструмент гри
Навіть із ухваленням нового американського закону виникає проблема. Якщо документ надає президенту США занадто широкі повноваження самостійно вирішувати, коли застосовувати обмеження, це не гарантує їхньої дії.
Саме тому у США триває політична боротьба довкола законопроєкту. Його критики вимагають прямих санкцій, щоб після ухвалення закону не виникало додаткових перепон у вигляді особистих рішень Дональда Трампа.
Читати більше: Американці шукають реальні козирі, щоб покласти їх перед Путіним на стіл переговорів, – Павло Кухта
Можна уявити сценарій: закон ухвалено, але Трамп відтягує введення обмежень, веде розмови та знову відправляє Віткоффа і Кушнера до Росії. Він погрожує наслідками, і санкції, які мали б стати покаранням, перетворюються на ще один переговорний важіль. Для Трампа це зрозуміла логіка, але для України ключове питання: чи змінює це поведінку Росії?
Путіну потрібна не погроза, а наслідки
Якби Конгрес ухвалив санкції, що негайно набирають чинності, ситуація докорінно змінилася б. Росія та країни, що їй допомагають, отримали б не попередження, а реальні наслідки. У цьому полягає принципова різниця.
Західна політика щодо Росії часто застрягає між можливістю діяти та самим рішенням. Між погрозою санкцій і реальними санкціями. Між обіцянкою зміцнити Україну і фактичним підсиленням. Між переговорами з Путіним і створенням умов, за яких він буде змушений домовлятися.
Росія готова імітувати діалог довго, відправляючи представників на зустрічі та повторюючи мантри про прагнення миру. Але якщо після відмови від реального компромісу для Кремля нічого не змінюється, навіщо їм поступатися? Головне питання сьогодні не в кількості візитів, а в тому, з чим приїжджають переговорники, адже діалог без козирів — це лише пуста розмова. А що ви думаєте про це? Пишіть свою думку в коментарях та поділіться статтею з друзями!
- ми можемо накласти потужні санкції;
- можемо дати Україні більше озброєння;
- можемо допомогти захищати українське небо;
- можемо ухвалити рішення, які суттєво змінять для вас умови цієї війни.
Що ви думаєте про цю новину?
Обговорити цю новину у Facebook
