Віра проплакала весь день. Жінці подзвонила подруга, і сказала, що бачила її чоловіка з іншою. Раптом у двері подзвонили. Віра пішла відкривати. На порозі стояла її сусідка. – Привіт! Я до тебе за сіллю заскочила, але бачу ти занедужала, вибач, що потурбувала, – сказала Ольга Іванівна. – Я не занедужала, – сказала Віра, – все добре, просто мій чоловік знайшов собі іншу. І Віра розповіла все сусідці. – Я знаю, що з цим робити, – раптом сказала Ольга Іванівна
Віра сиділа за столом майже годину і ніяк не могла зібратися і надіслати повідомлення. Передруковувала знову і знову, але натиснути на кнопку «відправити» сил не вистачало.
Вчора їй зателефонувала подруга, найкраща подруга, і розповіла, що бачила її хлопця з іншою. Він ніжно обіймав та цілував цю дівчину. …
Віра проплакала весь вечір, а ближче до ночі прийшов Олег, і як ні в чому не бувало обійняв її і поцілував. Вона стиснулася в грудку і максимально абстрагувалася від своїх почуттів та бажання поцілувати у відповідь.
Мовчки налила йому суп, поклала м’яса з картоплею і також мовчки пішла до спальні.
Олег прийшов і спробував з нею загравати, але вона сказала, що не добре себе почуває, відвернулась і вдала, що заснула.
А вранці Олег поїхав у відрядження… Віра зібрала його речі та сіла за комп’ютер. Так і з’явилося це повідомлення «Прощавай», яке вона так і не могла надіслати.
Щось їй заважало прийняти те, що він міг з нею так вчинити.
У двері несподівано подзвонили. Віра встала і пішла відчиняти. На порозі стояла її старенька сусідка, з якою вони були знайомі дуже давно. Ще з її дитинства. Скільки таємниць було розказано цій сторонній жінці, скільки сліз виплакано на її кухні.
– Привіт моя дорога. Я до тебе за сіллю заскочила, але бачу ти занедужала, вибач, що потурбувала, – сказала Ольга Іванівна.
І тут як у дитинстві з очей Віри ринули сльози. Вона відвернулася і швидко пішла у ванну. За п’ять хвилин вона повернулася, але Ольга Іванівна так і залишалася стояти на порозі. Це була її найкраща якість, вона ніколи не нав’язувала свою допомогу та підтримку, але завжди була поруч, щоб прийти на допомогу.
-Я не занедужала, – несподівано для себе сказала Віра, – все гаразд, просто мій хлопець знайшов собі іншу. І я не знаю, як мені вчинити тепер.
-Ох. Дівчинка моя, ну що. Пішли до мене, поп’ємо чаю, я зараз борщ доварюю. Якраз і поїси. Мабуть, не їла нічого від розпачу? Сіль тільки захопи, раптом борщ несолоним здасться.
Віра стрепенулась, давненько вона не заходила до своєї сусідки на чай, хоч буде кому вислухати її. Подругам скаржитися не хотілося, батькам також було не до неї. А її хлопець.. з ним же не обговорюватимеш його самого.
…………………………
Чай на травах як завжди був вищий за всякі похвали, а тарілка наваристого борщу додала їй сил.
-Ну розповідай, що сталося у вас? – запитала Ольга Іванівна.
І вона почала свою розповідь, про вчорашній дзвінок подруги, про прихід Олега. Про своє рішення розлучитися.
-А чи не надто ти мила поспішаєш? У будь-яких відносинах відповідальність за них несуть обидва партнери. А ти, не поставивши запитань, просто хоче піти, вірніше не піти, а втекти як боягуз?
– Я не знаю, навіть, що йому сказати.
-А ти скажи як є, без сварок, істерик. А просто спокійно поговори із ним. Може, твоя подруга помилилася.
-Та ні, вона не могла помилитися, вона його дуже добре знає, рівно стільки ж, скільки і я. Ми з ним познайомилися вдвох, просто він вибрав мене.
– А скажи мені, твоїй подрузі твій хлопець подобався? – насупилася Ольга Іванівна.
-Ну спочатку не дуже. Він же назвався простим шофером боса. А потім, коли ми почали зустрічатися, і правда відкрилася. Він виявився небідною людиною, яка має власний бізнес. Тоді ми з нею навіть посварилися, вона три місяці зі мною не розмовляла, а потім написала мені перша.
-Ох, не подобається мені все це, не подобається.
Увечері Віра пішла додому від сусідки із легким серцем. Ухвалене рішення поговорити з ним полегшило її переживання.
…………………..
За два дні приїхав Олег. З квітами та м’якою іграшкою. Він завжди привозив їй із відряджень квіти та іграшки, знаючи, що вона їх дуже любить.
Віра подала йому обід і сіла навпроти нього за стіл.
-Ти що така похмура, образив тебе хтось?
-Давай ти поїси з дороги. А потім ми вже поговоримо з тобою.
………………………….
Вони вже дві години сиділи на кухні та розмовляли. Олег спокійно вислухав її і сказав, що ніколи не дивився на інших. Навіть, коли її подруга покликала його допомогти із сантехнікою, і розгулювала у короткому халатику. І що він любить лише її. А щоб у Віри не було сумнівів, зателефонував айтішнику з роботи і попросив його надіслати запис із камер за той день, коли він ніби зрадив Вірі. У начальника ж свої переваги.
-Ти вибачиш мене за мою недовіру? – з сльозами на очах сказала Віра.
-Я люблю тебе, моє сонечко, – усміхнувся Олег.
-Я теж тебе люблю, яке щастя, що я так і не надіслала те повідомлення. Давай сходимо в магазин, купимо великий торт і підемо з ним до сусідки попити чаю?
-Ходімо, я теж їй вдячний. От тільки подругу я твою провчив би трохи. Але давай порадимося з нашим ангелом-охоронцем, – Так він жартівливо називав їхню сусідку Ольгу Іванівну.
…………………………………………..
-Привіт. Привітай мене, я його вигнала, а він навіть не чинив опір, ніби навіть радий був, – сказала Віра своїй подрузі.
-От негідник який, а на вигляд такий порядний. Ти вибач, мені зараз не зручно розмовляти. Я тобі ввечері зателефоную, – сказала подруга, і поклала слухавку.
Рівне за дві хвилини на телефон Олега прийшло смс: – Привіт, я чула, що ти з нею розлучився? Приходь до мене, нагодую, зігрію.
-Ні. Це не доказ, звичайно, але наміри її зрозумілі. Знаєш, я не хочу більше з нею спілкуватися, мені не потрібні заздрісні друзі, – сказала Віра Олегу дивлячись на його телефон.
-Я згоден з тобою, – відповів Олег, і несподівано продовжив., – Ти пробач мені, що так довго тягнув. Виходь за мене заміж. – Сказав він і простяг їй коробочку з обручкою.
