>Україна потребує підтримки, щоб бути сильною позицією за столом переговорів, – Європа має терміново надати обіцяну допомогу Україні.
Найважливіший залізничний та автомобільний вузол Донецької області, а також центр видобутку коксівного вугілля Покровськ знаходиться під загрозою захоплення російськими військами, які зараз знаходяться лише за 5 км від міста. “Метінвест”що володіє важливою шахтою, вже закрила один з її стволів і евакуювала його. Втрата такого об’єкта може спричинити Україну втратою до половини її майбутнього виробництва сталі. Про це пише Bloomberg.
Згідно з інформацією видання, допомога від Європи та США надходить вкрай повільнонезважаючи на гостру необхідність термінового постачання українських захисників зброєю та боєприпасами. У статті наголошується, що Україна відчайдушно потребує закінчення війни, але для цього президент Володимир Зеленський має зміцнити свою позицію на переговорах. Зараз Росія не має стимулів до компромісу, оскільки вона перемагає.
Необхідність виконання обіцянок
Як зазначає видання, у жовтні 2024 року, коли російські сили знаходилися всього за 20 км від Покровська, ситуація була вже критичною. Зараз російські війська наблизилися ще ближче, і наступ на Покровськ став лише питанням часу. Місцеві шахти, які під контролем компанії “Метінвест”— це важливий ресурс для української економіки, а їхня втрата може серйозно вплинути на виробництво сталі у майбутньому.
Проте допомога, обіцяна Європою та США, надходить непробачно повільно, що стає причиною занепокоєння. У той час як європейські країни пообіцяли Україні близько 241 мільярда євро підтримки, фактичні поставки становлять лише 125 мільярдів євро. Це величезний розрив, особливо з огляду на те, що Україна зараз гостро потребує зброї та боєприпасів для захисту своїх позицій.
Позиція України на переговорах
Затримка з постачанням зброї та допомоги Україні ставить під загрозу майбутні переговори щодо мирного врегулювання конфлікту. Європейські країни повинні терміново виконати свої зобов’язання та прискорити допомогу, щоб запобігти подальшим втратам та створити умови для справжніх мирних переговорів.
Союзники України несуть відповідальність, оскільки продовжують дотримуватись стратегії “стільки, скільки потрібно”, замість того, щоб зосередитися на тому, що саме і коли потрібно надати.
Став би Путін вдаватися до загроз ядерного удару по Україні, якби США та інші країни НАТО надали Україні далекобійну артилерію, танки та F-16 раніше, коли Росія ще не мобілізувала свої сили та не окопалася.
Проте однією з причин поточних проблем України з набором та утриманням особового складу є західна підтримка — зброя та боєприпаси, необхідні для виживання на фронті, залишаються дефіцитнішими.
Україна, прагнучи до завершення війни, потребує підтримки, щоб бути сильною позицією за столом переговорів. Однак, як зазначається у статті, Росії зараз немає необхідності йти на компроміс, оскільки вона відчуває, що виграє на полі бою.
Необхідність прискорити підтримку
Йдеться не про постачання до Києва потенційно провокаційних нових видів зброї. Деякі з тих озброєнь, які потрібні Україні, мають надійти із західних запасів та виробників, наприклад, обіцяна Шольцем система ППО. Проте українська оборонна промисловість може зробити інше. Радник президента України зі стратегічних питань Олександр Камишин повідомив виданню, що бюджет на закупівлі у сфері оборони на 2025 рік становить 10 мільярдів доларів, тоді як виробничі потужності об’єднаної оборонної промисловості України становлять 30 мільярдів доларів.
Іншими словами, Україна вже може виробляти більшу частину необхідного для стабілізації фронту та оснащення нових батальйонів, їй просто не вистачає коштів для цього.
Данія очолює скандинавський проект, спрямований на вирішення цієї проблеми, використовуючи данські кошти для укладання контрактів з українськими збройовими виробниками на виробництво зброї, яка надходить прямо із заводів на фронт.
Програму необхідно масштабувати якнайшвидше не для того, щоб продовжити війну, а щоб завершити її справжніми переговорами.
Затримка чи уповільнення постачання допомоги зараз — це не підтримка миру, а підтримка вторгнення, підсумовує видання.
