“Візит президента Сполучених Штатів до Великої Британії. Як будь-який державний візит – він супроводжується спеціальним протоколом. У виступі, який ніколи не буває довгим, – це радше кілька слів перед чаркуванням, перед тостом за главу держави, за короля, за президента, за народ, –говоряться кілька речей, які є контрольними й ключовими”, – пише український дипломат Роман Безсмертний на своїй сторінці в соцмережі “Фейсбук”, передають Патріоти України, та продовжує:
“Можна тиждень подорожувати країною, проводити зустрічі, переговори, але саме цей прийом і виступ під час нього мають надзвичайне значення, адже у три хвилини вміщуються ключові меседжі. Тому перший день візиту президента Сполучених Штатів Америки, який завершився прийомом у Віндзорському замку, особливо важливий завдяки вечірнім промовам і монарха, і президента США.
Адже саме там звучать ті зерна, які проростатимуть у майбутньому. Бо говорять там не для того, щоб “струсити небеса” чи виголосити тост. Це слова, що мають програмний, стратегічний характер взаємин між державами. Так було, так є, а чи буде так надалі – побачимо.
По-перше. По-друге. Важливо, щоб це почули. Адже з обох сторін сидять не випадкові люди, не лише ті, що офіційно обіймають посади, а й ті, хто реально впливають на ухвалення рішень. Тому серед гостей на прийомі присутні особи, яких ніби не впізнають, хоча їх чудово знають і у Великій Британії, і в США
Чому цьому надають такої ваги? Бо на прийомі скрізь була відчутна Україна. Хтось зазначив, що королева та перша леді були вбрані у синьо-жовті кольори. Це також має значення, адже це символізм. Навіть якщо вони одяглися так випадково, все одно говоритимуть, що це національні українські кольори. І навіть якщо вони цього не планували, не погоджували між собою, все одно про це говоритимуть. Саме це й підносить рівень візиту та підкреслює його значущість.
Я вже не кажу про те, що у своєму виступі король, окрім США та Великої Британії, назвав ще дві країни – Україну й Австралію.
Австралія – це серце сучасної ситуації індо-тихоокеанського регіону. Україна – це плацдарм євроатлантичного регіону. Не чути й не розуміти цього хтось, можливо, й може, але насправді це ключові тези. Це означає, що Лондон дуже чітко акцентує свою увагу на цих центрах, говорячи про співпрацю і спільні дії Лондона та Вашингтона у відстоюванні цінностей.
Тож, дозвольте пройтися цими зустрічами та навести кілька дуже важливих, на моє переконання, речей. Зрозуміло, що ритуал звужує виступ до мінімуму, але від цього не втрачається якість. Це важливо відчути.
Причому, обидві сторони акцентують увагу на найбільш напружених моментах. Тож, подивимся спочатку, як це робить король, а потім – як це робить Дональд Трамп.
Король починає з того, що нагадує: 250 років минає з часу проголошення Декларації незалежності. І згадує слова Джорджа Вашингтона про те, що він ніколи не ступить ногою на британську землю. А ми сьогодні сидимо за одним столом, святкуємо, шануємо й звеличуємо один одного. Це дуже важливий меседж, який король адресує Дональду Трампу: було все, але нині ми за одним столом. Це урок для всіх, кому не сидиться і хто не розуміє, що таке мир і що означає досягати його такою ціною – через співпрацю й велич обох сторін.
Король блискуче маневрує від слів Джорджа Вашингтона до висловів свого прадіда у п’ятому коліні – короля Георга, який також не добирав слів, коли характеризував Америку й Вашингтона.
Однак, нині він чітко акцентує увагу саме на цих моментах.
Нині ситуація зовсім інша. І Британія, як він каже, – це прекрасна земля, де можуть бути навіть чудові поля для гольфа. Розумієте, який пас? Філігранний пас Дональду Трампу. Ми працюємо, але водночас відстоюємо демократію, принципи свободи. Це наші цінності. Демократія і принципи свободи, за які боровся американський народ, і за які боровся британський народ. Тут дуже важливо, що він постійно акцентує увагу саме на цьому.
І в той момент, коли всі вже розслабилися, він каже: “Сьогодні, коли тиранія знову загрожує Європі, ми та наші союзники разом підтримуємо Україну, щоб стримувати агресію та забезпечувати мир”.
Далі він згадує про партнерство з Австралією у сфері підводних човнів “Орка”, яке задає новий темп інновацій і співпраці. “Орка” – це назва, що означає синього кита, і саме так зветься серія атомних підводних човнів.
Така позиція дорого коштує. Адже коли за одним столом сидять монарх Великої Британії і президент Сполучених Штатів Америки, то подібні слова мають особливу вагу. Це означає, що Лондон чітко розуміє й фактично диригує нинішньою ситуацією.
Король намагається донести: від долі України й Австралії залежить доля демократії, свободи, суверенітету та нинішнього світового порядку.
При цьому він нагадує: “У двох світових війнах ми боролися разом, аби подолати тиранію”. І додає дуже тактовно, з повагою, звертаючись до Трампа: “Ваша особиста відданість пошуку рішень найскладніших конфліктів світу з метою забезпечення миру є визначальною”.
Тобто, він дійсно дякує, дійсно визнає і цінує. Але, водночас, не лестить Дональду Трампу. Він бачить його бажання, та до кінця не впевнений, у якому напрямку воно спрямоване.
А король постійно повторює: “Ми відстоювали й відстоюємо ідеали та цінності свободи і демократії, нашої спільної відданості незалежності, свободі, демократії”. Він повторює це раз за разом. І додає, що боротьба за ці ідеали важливіша за будь-які землі чи навіть поля для гольфа. І пропонує підняти келих за свободу, незалежність і демократію.
Потім слово бере Дональд Трамп. Як людина, що користується принципом плетіння у виступах, він відразу ж “б’є у штангу”. Починає промову з того, що відривається від, на мою думку, дуже вдало написаного тексту, і вимовляє фразу про те, що це другий державний візит президента Дональда Трампа. Насправді такого не буває, адже один президент може здійснити лише один державний візит.
Британці викрутили ситуацію протоколом: мовляв, це не підряд каденція, тому вийшло формально вдруге. Але Трамп заплутався вже на початку. Він почав щось плутано говорити, вимовив якусь нісенітницю, яка завершилася фразою: “Можливо, це буде останній раз”. Насправді він мав на увазі “державний візит вдруге”, проте, усі зрозуміли, що він відірвався від тексту і сам не здатен повторити правильно сформульовані слова. Король навіть трохи опустив голову, розуміючи ситуацію.
Хоча текст промови був добре підготовлений і написаний якісно, сам Трамп виглядав розгубленим. Він не знав, куди подіти ліву руку: то хапав себе за талію, то заводив її за спину. Але це виглядало некоректно, бо він весь час шарпав по плащу короля. Я завжди казав студентам: “Не знаєте, куди подіти руку – залиште її у спокої, просто опустіть вниз”.
Разом із тим, у промові дуже вдало намагалися охарактеризувати самого короля – його людяність, комунікабельність, ставлення до людей. Проте, Трамп усе це лише прочитав, без живої інтонації. Хочеться сподіватися, що король зрозумів: Трамп нечасто читає тексти й тому має проблеми з дикцією.
Попри це, текст був справді красивий, з доречними пасажами й прикладами на адресу монарха.
Але вдруге, коли Трамп знову кинувся до “самодіяльності” й відірвався від тексту, він ненароком нагадав усім присутнім про делікатну тему. Він почав дякувати королю не лише за те, що він чудовий монарх і прекрасна людина, а й за те, що виховав чудового сина, якого чекає успіх у майбутньому. А далі додав подяку за можливість разом із дружиною поспілкуватися з принцесою Кетрін – красивою, такою сяючою, такою здоровою.
Слово “здоровою” виявилося тут абсолютно безглуздим, адже всі пам’ятали про її хворобу. Цього згадувати не варто було взагалі. Але Трамп це вимовив, відірвавшись від тексту. Цього не треба було робити взагалі”.
