Україна і міжнародне співтовариство шукають шляхи для завершення російсько-української війни. Очільник країни-агресорки Росії Володимир Путін ухиляється від зустрічі з президентом України Володимиром Зеленським, а господар Білого дому Дональд Трамп не поспішає чинити тиск на Кремль та виношує плани щодо великої угоди з Китаєм. У Пекіна є інтереси в Україні і він має намір відіграти свою роль у процесах, пов’язаних із закінченням війни.
В інтерв’ю керівник Центру громадської аналітики “Вежа”, голова Благодійного фонду “Нова дорога” Валерій Клочок поділився своїм баченням подальшого дипломатичного процесу, у межах якого вирішуватиметься доля війни, розповів, чому багато чого визначиться під час угоди США та Китаю, пояснив, яким буде механізм гарантій безпеки для України, і розповів, як Європа намагатиметься тиснути на Росію.
Днями президент Сполучених Штатів Дональд Трамп припустив економічну війну проти Росії, якщо Кремль не зупинить війну проти України. На вашу думку, що мав на увазі Трамп? Чи наважиться він все-таки на рішучі кроки?
Насправді Трамп не обіцяв економічну війну проти Росії та нічим їй не погрожував. Чітко і офіційно такої заяви не лунало, слова були сказані під час спілкування із журналістами у контексті того, що робитиме президент США, якщо не вдасться зупинити війну. Тому це більше інтерпретація, ніж його справжній сигнал, а про санкції проти Росії наразі взагалі не йдеться.
На користь цього аргументу можна привести нещодавню заяву очільника американського Мінфіну Скотта Бессента, який сказав, що США не можуть конфіскувати заморожені російські активи, тому що це одна із складових переговорного процесу Вашингтона і Москви.
Відбулося багато подій, але Трамп не поспішає ухвалювати рішення щодо Росії. З одного боку він продовжив санкції Байдена на рік і частково обмежив ліцензування роботи російських фінансових установ, а з іншого – розморозив роботу деяких компаній. Наприклад, частково були зняті санкції з Росатому.
Загалом я не думаю, що Трамп застосує економічні санкції проти Росії. Звісно, якщо війна не зупиниться, він буде змушений щось робити, але навряд чи можна говорити про рішучі кроки. І будь-які повідомлення про тиск на Росію в умовах, коли Стів Віткофф всюди розповідає про те, як Путін начебто хоче миру, виглядають дурницями.
Якими ви бачите подальші сценарії розвитку дипломатичного процесу? На нас чекає глухий кут чи може бути певний прогрес?
Певні кроки уже є очевидними. Коло суб’єктів переговорного процесу розширюється: до України, Росії та Сполучених Штатів Америки долучаються Європа (участі якої не дуже хоче Росія) і Китай. Попри слабкість, європейцям вдалося повернути собі часткову суб’єктність. Без них не може бути подальшого руху, оскільки Європа – величезний майданчик для споживання багатьох товарів. Роль Китаю важлива тим, що ця держава, яка підживлює російсько-українську війну, може дійсно повпливати на подальший перебіг подій. Пекін довго вичікував і тепер стане учасником перемовин.
Китай визнає Україну незалежною державою, про що свідчить привітання від Пекіна 24 серпня. Він має проблему в російсько-українській війні, яка полягає у рідкоземельних металах. Ці копалини є на підконтрольних Києву і контрольованих росіянами територіях. Так от Китай зацікавлений у тому, щоб ми не розробляли рідкоземельні метали, чого, звісно бути не може. Але думаю, що історія з пошуком Україною інвестора для розробки літієвого родовища в Кіровоградській області частково погоджена з Китаєм. Тому що конкурс оголосили після привітання від Пекіна, в якому він визнає український суверенітет.
Наразі Пекін демонструє, що контролює Росію та Північну Корею. Недарма китайці запросили на свій святковий парад лідера КНДР Кім Чен Ина. Є різні думки стосовно його самостійності у питаннях міжнародної політики, проте я думаю, що Кім у певних питаннях проявляв власну ініціативу, що не дуже подобається Піднебесній. Більшого впливу Кім проявляти уже не може, але здатен зменшити підтримку Росії у війні проти України, якщо виникне потреба для ухвалення такого рішення. Окрім цих двох держав, Пекін збирає біля себе низку країн БРІКС – Індію, Бразилію – та країни ШОС. І це саме та вісь, яка буде протистояти Сполученим Штатам і НАТО, разом з якими і Україна.
Що стосується Росії, я вважаю, що вона не є повноправним суб’єктом широкого переговорного процесу. І учасникам перемовин взагалі начхати на її економічні проблеми. У РФ є ядерна зброя, що забезпечує певний вплив, проте цього недостатньо. Україна, наприклад, теж має свій вплив, тому що винесла 21% російської нафтопереробки. Це, без перебільшення, серйозний удар по Росії, який не можна применшувати.
Якщо казати про позицію США, Трампу начхати на те, що про нього думають в Україні, Росії чи інших країнах. Сьогодні його головна мета – добитися торговельної угоди з Китаєм. Фіналізація переговорного процесу буде оформлена за участі, в першу чергу, США та Китаю, але варто не забувати і про Європу. Вона вкрай важлива не лише для Сполучених Штатів, але й для Китаю, тому що споживає китайських товарів на 800 мільярдів доларів. Китай та Європа взаємозалежні: одні виготовляють продукцію, інші не можуть її не купувати. Угода з найбільшою у найближчі роки економікою світу є дуже важливою для стабільності Сполучених Штатів та Європи на 10-30 років.
Ми побачимо двосторонній формат перемовин – США та Китай – з іншими учасниками, і будемо називати його багатостороннім процесом. Незважаючи на риторику Путіна про багатополярність, Китаю така історія не дуже подобається. Пекін прагне показати, що він – єдиний, а всі решта навколо нього. Аналогічне сприйняття ситуації і у США при Трампі. За великим рахунком, вони мають право на таку думку.
Думаю, певні практичні кроки ми побачимо вже з початку вересня. Все залежатиме від того, як відбудуться саміт ШОС і парад у Китаї. Трампа, швидше за все, на параді не буде, бо наразі немає предмету розмови між ним та Сі. Але ми маємо побачити певні демонстративні кроки з боку Пекіна, які мають засвідчити, що він готовий до заморозки війни. З огляду на економічну ситуацію сьогодення сторони зацікавлені в такому сценарії. Проте швидкого рішення не буде, оскільки у них є багато активів, а перемовини – надскладні.
Таким чином, гарантії безпеки для України будуть розроблятися в рамках цієї архітектури?
Так. Думаю, без цього не обійдеться. З великою повагою ставлюся до ініціатив, які напрацьовуються в Європі та США, але там чудово розуміють, що без третіх країн питання розв’язати не вдасться.
Ми з колегами у межах аналітичного центру Вежа ще два роки тому говорили про те, що на лінії розмежування можуть з’явитися китайські війська. Це погана історія для України, але на жаль все рухається до появи місії під мандатом Організації об’єднаних націй. Чому на жаль? Тому що за весь період існування ООН ефективність миротворчих місій не нульова, але дуже сумнівна.
Такі гарантії навряд чи стримають Росію від нової військової агресії.
Я акцентую увагу в першу чергу на Китаї. Товарообіг з Росією перевищує 240 мільярдів доларів. Пекін сам вирішить, чи давати Москві можливість воювати. Російська економіка цілком залежна від Китаю, і якщо він прикрутить краник, Росія не зможе воювати. Без КНР росіяни здатні воювати максимум один-два місяці, а далі виснажаться.
Але поки немає домовленостей між Китаєм та США, Пекін буде підживлювати Росію. Китайці таким чином добиваються для себе преференцій у питанні відтермінування санкцій. Саме тому перемовини Вашингтона і Пекіна перенесли на 90 днів.
Грубо кажучи, Китай фактично буде для України гарантом безпеки?
Я б утримався від такого визначення. Гарантами безпеки для України будуть США та Китай, які досягнуть певних домовленостей. Пекін та Вашингтон прагнуть на певний період взяти паузу в своєму протистоянні, тому що обидві сторони до нього не дуже готові. Наприклад, всі побачили, що зараз на полі бою роблять погоду безпілотні системи, а американцям та китайцям до цього дуже далеко. Єдині дві країні, які мають передові технології у таких системах – Україна і Росія. Це аргумент, з яким певним чином будуть рахуватися.
Проте і Київ, і Москва, залежні від зовнішньої підтримки: ми – від фінансування з боку Європи, а росіяни від китайців. Тому такий непростий лабіринт. Не можуть Зеленський і Путін просто сісти за стіл перемовин і домовитися. Все набагато складніше.
Таким чином, Україна в новій конфігурації матиме своє чітке місце?
Так, звичайно. Ми не станемо повноправним суб’єктом, але уже певним чином формуємо порядок денний.
І весь процес врегулювання війни Росії проти України залежить саме від майбутніх домовленостей США і Китаю?
Так, я в цьому переконаний на сто відсотків. Трамп веде перемовини з Китаєм щодо торговельної угоди. Війна Росії проти України – один із елементів цієї угоди.
Росія тут має все-таки обмежену суб’єктність?
Сумнівну. Думаю, суб’єктність Росії приблизно на такому ж рівні, як і в України. Російська суб’єктність не є домінуючою.
На вашу думку, що для Китаю вигідніше – заморозка війни між Росією та Україною чи її продовження?
Все залежить від того, яка буде ситуація. Наразі ми спостерігаємо, як історія з митами США щодо Індії зіграла проти Вашингтону. Тут Трамп програв, тому що Індія більше прихилилася до БРІКС і буде робити так і надалі. Якщо у США з’явиться додатковий важіль впливу на Китай, Пекін швидше загальмує. У Штатів присутній козир – Європа, вона є великим гіпермаркетом для китайських товарів, якого Китай лишитися не може. Сама є Європа шукає свої місце і вже уклала торговельну угоду зі США.
Європейці – заручники російсько-української війни. Вони можуть лише кулуарно підтримувати війну, але не публічно. Їм треба щось робити для її завершення і тиснути на Росію, тому європейці готують санкції. Маю на увазі вторинні обмеження проти третіх країн, це не про мита. Європа хоче впровадити санкції щодо третіх країн, щоб заборонені товари не потрапляли до Росії.
А Росія, до речі, багато в чому за рахунок цього і тримається. Тут можна навести приклад з чеськими двигунами. Росія не може отримати їх напряму, але їх привозять до Китаю, який робить бензопили. Після цього Китай передає двигуни, умовно кажучи, Казахстану, Таджикистану чи Киргизстану, а ці країни вже віддають їх Росії. Цей ланцюжок треба припинити.
Все це – дуже складний процес, де багато гравців, фігур різної ваги та можливостей. Недарма Бжезінський порівнював геополітику з великою шахівницею.
