— Сергію, коли ти вже візьмешся за розум? — Володимир Петрович повернувся до сина. — Мені щотижня телефонують: то ти урок зірвав, то вчителеві нагрубив. Тобі вже п’ятнадцять! Дев’ятий клас на носі!
— Зрозумів, тату, — кивнув підліток і вискочив із машини.
Сергій махнув батькові рукою й побіг до школи, усміхаючись про себе. Тато завжди так переживає, а даремно. Вчиться він нормально, математика й фізика даються чудово. Англійська кульгає, ну й що? Іспит усе одно складе. А якщо щось — тато допоможе, у нього ж зв’язки є. Володимир Петрович володів мережею продуктових магазинів і регулярно допомагав школі. Тому вчителі терпіли витівки його сина, лише іноді для годиться скаржилися.
Нова вчителька
Того дня дев’ятикласники дізналися, що їхня вчителька англійської Марина Олегівна потрапила до лікарні. Клас, звісно, зрадів.
— Не поспішайте радіти, — суворо сказала завуч Ірина Володимирівна. — До вас прийде нова викладачка. І з нею ви точно не розслабитеся. Вона працювала у виправній колонії.
— У тюрмі, чи що? — захихотів хтось із хлопців.
— У колонії для підлітків викладала англійську. Характер у неї залізний. Тож готуйтеся.
Наступного дня до класу увійшла Олена Сергіївна. Зовні вона зовсім не виглядала суворою: невисока, струнка, з каштановим волоссям і спокійними сірими очима. Дев’ятикласники зітхнули з полегшенням — завуч, мабуть, даремно лякала.
Та Олена Сергіївна виявилася міцним горішком. Жодні провокації на неї не діяли, зривати уроки не виходило. Достатньо було одного її погляду — суворого й проникливого. При цьому пояснювала вона так, що розумів навіть найслабший учень. Поступово клас почав її поважати.
Лише не Сергій. Нова вчителька йому не подобалася, і він продовжував пустувати: то сховає словник, то не напише контрольну. Навіть однокласники дивувалися.
— Чого ти до неї причепився? — не розуміли хлопці. — Вона ж нормальна.
— Просто не подобається мені вона, — відповідав Сергій.
Він був упевнений, що все, як завжди, зійде йому з рук. Тато все владнає.
Конфлікт із учителькою
Але до грудня стало зрозуміло: за чверть Сергію загрожує двійка. Батьків викликали до школи. Олена Сергіївна спокійно пояснила:
— Сергій зовсім не займається. За весь час жодного домашнього завдання, жодної контрольної роботи. Просто здає порожні аркуші. Через пів року НМТ, а він нічого не знає.
— Але в попереднього вчителя все було нормально! — обурився Володимир Петрович. — Ніколи проблем не виникало, була тверда четвірка.
— Не хочу критикувати колегу, — відповіла Олена Сергіївна, — але перший же тест показав величезні прогалини в знаннях. Можливо, Сергій сильний у точних науках, але з мовами в нього складно.
Директорка опустила очі. Вона знала правду: Сергія з усіх предметів «витягували». Причина — заможний батько.
— Тільки прийшла — і вже вчить життя! Треба щось робити.
— Поговори з директоркою, — радила дружина Ольга. — Як так можна? З усіх предметів четвірки, а тут двійка!
— Я вже говорив. Директорка сказала, що ця Олена залишиться до кінця року. Але ти б бачила цю жінку! Маленька, тендітна, а дивиться так, ніби я їй нічого не можу зробити.
— Ти ж школу спонсоруєш! І комп’ютери купив, і нові меблі…
— Говорив я їй про це. А вона лише посміхнулася й відповіла, що від комп’ютерів знань у голові сина більше не стане.
Сергій чув усю розмову й теж обурився. Як вона сміє не зважати на нього — сина шанованого бізнесмена! Треба щось робити. І в голові п’ятнадцятирічного підлітка визрів план помсти.
Таємниця за вікном
Невдовзі Сергій дізнався, де живе вчителька. Простежити було нескладно. Олена Сергіївна мешкала у старій п’ятиповерхівці. Побачивши обшарпаний під’їзд, Сергій усміхнувся — і ця жінка повчає його життя, а сама живе майже в нетрях?
У місцевих хлопчаків він дізнався номер квартири.
— А, новенька… — пригадали вони. — Вона недавно переїхала. На першому поверсі.
Сергій оглянув вікна. Старі рами, без ґрат. Він усміхнувся — інших навчає, а сама…
Наступного вечора він прийшов із цеглиною в руці. Зараз розіб’є шибку! Нехай мерзне, зима ж! Так їй і треба.
Сергій підійшов ближче, озирнувся — нікого. Прицілився. І раптом помітив рух у кімнаті. Вирішив зазирнути у вікно, а ще й зняти все на камеру — викладе в інтернет, буде сміху!
Він став на лавку, заглянув у вікно — і завмер.
У невеличкій кімнаті зі старенькими меблями було лише двоє: Олена Сергіївна та хлопець приблизно Сергієвого віку. Підліток сидів у інвалідному візку.
Жінка обережно розтирала йому ноги. Потім підхопила сина під руки, міцно притиснула до себе й допомогла підвестися.
— Мам, усе… більше не можу, — долинув до Сергія голос крізь прочинену кватирку.
— Синочку, треба ще трохи постояти, — лагідно, але наполегливо відповіла Олена Сергіївна. — Лікарі попереджають: якщо перестанемо займатися, м’язи зовсім ослабнуть.
Вона обережно посадила хлопця назад у крісло.
— Мамо, пора змиритися! Я ніколи не зможу ходити! — з відчаєм вигукнув він.
— Ні, Артеме, ні! — майже благально промовила жінка. — Ти ще побачиш, усе зміниться!
— Досить! Ми ніколи не зберемо стільки грошей на операцію! А ці вправи нічого не дадуть…
Хлопець не витримав і заплакав. Олена Сергіївна, сидячи поруч і обіймаючи його, теж розридалася.
А Сергій стояв за вікном і не міг повірити власним очам. Невже ця сувора, незламна вчителька плаче?
Він раптом забув, навіщо прийшов. Виявилося, у неї син прикутий до візка. І живуть вони зовсім небагато.
Сергій опустив погляд на цеглину у своїй руці. Він ішов помститися за образу. Адже його, сина відомого підприємця, фактично виставили дурнем.
Та зараз усі його претензії здавалися дріб’язковими. Він уявив, як цеглина летить у шибку, як розлітається скло, як лякається хлопець у візку…
І йому стало соромно. Так, він бешкетник. Але не негідник. Завдавати болю тим, кому й без того важко, він не міг.
Сергій жбурнув цеглину в замет і щодуху побіг до метро.
Удома він ніяк не міг викинути з голови побачене. Перед очима стояв світловолосий хлопець, який плакав у кріслі, і Олена Сергіївна зі сльозами на очах. Що ж сталося в цій родині? Про яку операцію вони говорили?
Знайомство з Артемом
Хлопця звали Артем. Сергій вирішив знайти його в соціальних мережах. Незабаром це вдалося. Артемові було чотирнадцять років. На фото він виглядав життєрадісним підлітком: ось грає у футбол, ось їздить велосипедом, ось сміється з друзями. Жодних ознак проблем зі здоров’ям.
Сергій написав йому коротке повідомлення. Через добу Артем відповів. Зав’язалося листування. Виявилося, у них багато спільного — комп’ютерні ігри, фільми, музика.
— У мене колись теж був великий будинок, — якось написав Артем. — А потім усе розсипалося.
— Якщо хочеш, можеш розповісти, — обережно відповів Сергій.
І Артем поділився своєю історією. Чотири роки тому вони з батьками жили в іншому місті. Батько мав транспортний бізнес, родина мешкала у просторому котеджі, а сам Артем навчався у приватній школі. Потім батько пішов до іншої жінки та фактично виставив дружину із сином за двері.
— Ми тимчасово переїхали до маминої подруги. Їхали туди на таксі, і в нас врізалася вантажівка. Найбільше постраждав я — травмував хребет. Лікарі сказали, що потрібна операція. Дуже дорога. Мама повідомила про все татові. Але він навіть не приїхав. Сказав, що в нього тепер нова сім’я, а ми для нього більше ніхто. І грошей не дав.
— Який же він… — написав Сергій, навіть не знаходячи слів. Він не міг уявити, щоб у його родині сталося щось подібне. Його батько завжди був готовий зробити для нього все.
— Операцію так і не провели. Мама переїхала до квартири, яка залишилася від бабусі, влаштувалася на роботу. А я залишився у візку. Лікарі кажуть, що шанс є, але лікування дуже дороге. Благодійні фонди нам відмовили.
Сергій зрозумів, що тема болюча. Він навіть уявив, як Артем зараз сидить перед монітором і стримує сльози. Але як допомогти, він не знав.
Рішення народилося саме собою. Увечері Сергій розповів батькам про Артема.
— У цієї вчительки хвора дитина? — важко зітхнув Володимир Петрович. — Шкода хлопця.
— Як можна покинути власного сина? — похитала головою Ольга. — Які ж люди бувають…
— Сергію, а скільки коштує операція? — поцікавився батько.
— Володю, ти ж не збираєшся допомагати цій жінці? — здивувалася дружина. — У тебе теж не безмежні можливості.
Точної суми Сергій не знав. Тоді Володимир Петрович вирішив поговорити з Оленою Сергіївною особисто.
Допомога від батька
Одного вечора він прийшов до школи. Учителька саме перевіряла зошити.
— Володимире Петровичу, — привіталася вона. — Це щодо Сергія? До речі, останнім часом він змінився, почав працювати. Думаю, усе налагодиться.
— Я прийшов не через це, — відповів чоловік, сідаючи навпроти. — Я дізнався, що вашому синові потрібна операція. Наші хлопці познайомилися в інтернеті.
— Артем казав, що листується з якимось хлопцем, але я й подумати не могла, що це Сергій, — здивувалася Олена.
— Саме він. Мій син дуже переживає за Артема. І я теж не можу залишатися осторонь. Скажіть, яка сума потрібна?
— Це дуже великі гроші, — тихо відповіла жінка. — Мені навіть незручно називати цифру.
— Все одно скажіть, — м’яко наполіг Володимир.
Сума виявилася чималою, але цілком реальною. Володимир Петрович подумав, скільки зможе виділити сам, а скільки попрохає у партнерів.
Він узяв реквізити та попрощався. А Олена Сергіївна ще довго дивилася йому вслід. Виявляється, він зовсім не такий, яким здавався. А вона вже встигла записати його до категорії самовпевнених людей — таких, як її колишній чоловік, який міг допомогти, але вибрав інше життя.
Наступного дня Володимир Петрович зібрав працівників своєї мережі магазинів і розповів історію Артема, якому потрібне лікування, а рідний батько відмовився допомагати.
Люди були приголомшені. Уже наступного дня головна бухгалтерка буквально вбігла до його кабінету.
— Володимире Петровичу, усі співробітники погодилися відрахувати по десять відсотків від зарплати!
— Десять відсотків? — здивувався він. — Тоді ми точно впораємося!
Незабаром необхідну суму вдалося зібрати. Операцію призначили у спеціалізованій клініці. У день від’їзду проводжати Олену Сергіївну з Артемом прийшла вся родина Володимира Петровича.
— Дякую вам, — уже вкотре повторювала вчителька.
— Та ви ніби прощаєтеся назавжди! — засміялася Ольга. — Повернетеся після лікування — тоді й подякуєте!
Ольга пишалася чоловіком. Про нього та його працівників навіть писали місцеві газети.
Сергій був щасливий: Артем отримає шанс ходити! Вони по-справжньому здружилися. Сергій часто приходив до них у гості, ближче познайомився з Оленою Сергіївною, яка виявилася чудовою людиною. Вона додатково займалася з ним англійською, і вже наприкінці чверті він став одним із найкращих учнів.
— Оце так, — сміявся Сергій, сидячи в них удома перед від’їздом. — Хотів познайомитися з цікавим хлопцем, а в результаті мене ще й уроками завантажили.
— А ти як думав? — усміхнувся Артем. — Я ще з першого повідомлення зрозумів, що з англійською в тебе проблеми.
— І чому не послав мене з моєю безграмотністю?
— Бо ти одразу здався мені класним хлопцем, — щиро відповів Артем.
Сергій задоволено посміхнувся. А про те, що одного зимового вечора стояв під їхнім вікном із цеглиною в руці, він так нікому й не розповів.
Читати більше: Зірка «Спіймати Кайдаша» вперше стала мамою: показала новонароджену донечку
Читати більше: Наречений Лесі Нікітюк уперше за довгий час опублікував їхнє нове спільне фото
А що ви думаєте про цю історію? Пишіть свою думку в коментарях та поділіться статтею з друзями!
Що ви думаєте про цю новину?
Обговорити цю новину у Facebook
