«20 травня тут застрелили людину, а 21-го на цьому ж місці вже святкуємо день вишиванки. Так і живемо». Цей коментар під фото веселих гулянь у селищі Олександрівка на Кіровоградщині звучить як найстрашніший абсурд нашої війни. Але за цими словами ховається не просто трагедія однієї родини, а системна машина смерті, що працює в тилу.
Мова йде про 425-й окремий штурмовий полк «Скеля». Саме тут, подалі від передової, розгортаються події, які важко назвати службою. Розстріли тих, хто наважився втекти, знущання над новобранцями та повна безкарність для командирів, що тримають бійців у страху.
«Мамо, я в аду»: історія одного розстрілу
Олександру Завалову було 29 років. Він мав проблеми зі здоров’ям, переживав важку втрату в родині, але це не завадило ТЦК відправити його до «Скелі». Останні дні свого життя він провів на полігоні, де, за словами матері Лади, «навчання» нагадувало тортури. Син дзвонив раз на тиждень, постійно з різних номерів, і кожного разу благав: «Мамо, я в аду, моліться за мене».
Його вбили 20 травня. Не на фронті, під час штурму, а в центрі села, біля ЦНАПу, куди його вивели «оформлювати документи». Офіційна версія командування лаконічна і цинічна: Олександр нібито намагався втекти через вікно туалету, а охоронець Максим Черевань відкрив вогонь на ураження.
«Саша вже лежав у конвульсіях. Йому не надали допомоги, бо, мовляв, кров дуже швидко витекла», — переповідає слова командира сестра загиблого.
Насправді ж, як встановила поліція, військовослужбовець «Скелі» випустив чотири кулі зі штурмової гвинтівки просто в людину. Одна з них перебила тазову артерію. Смерть була миттєвою і болісною. Вбивцю затримали, але чи покарають справжніх замовників цієї розправи? Слідство мовчить, а родичі бояться говорити вголос, адже «Скеля» довга.
Мінні поля замість виходу: як полюють на своїх
Історія Олександра — не поодинокий випадок. Аркадій Кукшин, 36-річний чоловік, якого мобілізували всупереч усім законом (критична інфраструктура, студент, судимість), ледь не загинув, намагаючись вирватися з пекла полку.
Уявіть собі картину: полігон оточений мінними полями та розтяжками. Новобранців, яких там сотні, тримають у нелюдських умовах. Аркадій розповідає про знущання, коли людей змушували бігати смугу перешкод у бронежилетах під палючим сонцем без жодної краплі води півтори доби. «Ми пили з калюж», — з жахом згадує він.
Коли Аркадій наважився на втечу, йому довелося бігти крізь мінні загородження. Він дивом дістався села, але там його вже чекали патрульні «Скелі». По ньому відкрили вогонь. Куля пройшла крізь ногу. Чоловік п’ять днів переховувався, поки підпільний лікар витягував снаряд. Зараз Аркадій за кордоном, але він досі отримує погрози та повістки за «самовільне залишення частини».
«Бий їх, бо вони жалілися»: будні інструктора «Скелі»
Але найстрашніше те, що відбувається всередині системи. Юрій (ім’я змінено), колишній інструктор полку, розповів про те, як командирський склад перетворив навчання на садистські ігри. Його змушували бити жінок-мобілізованих, які поскаржилися на домагання медиків. Коли Юрій відмовився, його самого жорстоко побили.
«Брат командира полігону взяв трубу від гранатомета і розтрощив мені зуби. Я знепритомнів», — згадує Юрій. Це не фронт. Це тил. Це люди, які мають готувати бійців до війни, а натомість калічать їх морально і фізично.
Парадоксально, але за таку «службу» Юрій навіть отримав «Золотий хрест» від головнокомандувача. «За красиві очі, напевне», — гірко жартує він зараз. Після спроби перевестися в іншу частину його кинули в карцер, а потім ледь не повернули назад до «Скелі», де його чекала б неминуча розправа.
Командири полку «Скеля» досі на своїх постах. ДБР повільно реагує на заяви про побиття, а поліція часто закриває очі на злочини військових у тилу. Чи стане ця публікація переломною? Чи черговий «Олександр» стане жертвою системи, яка прикривається гучними гаслами про дисципліну?
А що ви думаєте про такі методи «виховання» в тилу? Чи має бути покарання для командирів, які дозволяють таке? Пишіть свою думку в коментарях та обов’язково поділіться статтею з друзями!
