“Розповідайте цю історію, поширюйте, переказуйте. Я її навіть не писала. Я дослівно проплакала те, що почула… Андрій і Аня Луківські”

Svitlana Samarska

Памʼятаєте, я згадувала про дівчину, яка писала коханому записки? Від руки? І його потім ідентифікували за її зізнанням у коханні?

Будьте першими в курсі головного

Додайте «Силу Слова» до улюблених джерел у Google — і наші новини будуть вище у вашому пошуку.

У той фатальний бойовий вихід чоловік взяв лише записку від дружини : «я тебе дуже кохаю»…

Ось вони – Андрій і Аня Луківські.

Якщо я переживу цю ніч – я ще доволі міцна здоров’ям, бо у мене кількагодинний біль у серці і, здається, від сліз облізла шкіра на повіках.

Аня не називає себе вдовою. Вона називає себе дружиною Янгола. Я їй пишу, що її Янгол найвродливіший з усіх, яких я бачила. Аня посміхається і каже, що закохалася у нього з напівпогляду.

Вони були дуже юними, але дуже відповідальними за свої почуття – завжди поступалися, мирилися, внутрішньо доростали одне до другого. Андрій сказав, що вони не будуть довго зустрічатися- він впевнений, що вона та сама, і що вони проживуть довге і щасливе життя.

Він був уже в армії на початку війни, тому перші його бої – оборона Києва. В перші місяці він міг на 20 хвилин вирватись до неї. Потім вона їздила до нього на Запорозький напрямок, стала рідною у його бригаді. У Андрія було важке поранення, тоді він одужав… А потім – несподіване переведення на Донеччину.

Господи, як же описати те, що я почула? Як же це склеїти в слова?

Андрій напевно знав, що не повернеться з того завдання. Не передбачав, не сумнівався – знав. Напередодні він спокійно озвучив Ані алгоритм іі дій після його загибелі. Або ж після зникнення безвісти. А ще озвучив два прохання. Аби вона прожила життя повноцінно і щасливо – за них обох.

І попросив будь-що переправити його тіло додому.

Аня пообіцяла. За однієї умови – що він колись відшукає її на тому світі…

Неважливо як, але Аня бачила запис, як щось влучило у Андрія, як він перестав дихати. Там, у тому місці, залишилося пʼять загиблих героїв.

На територію зайшли орки.

І з того часу, впродовж довгих 10 місяців, Аня виконувала обіцянку, яку дала чоловіку. Вона шукала його на орківських сайтах . Знайшла відео, де із загиблих уже зняли амуніцію. Всі тіла були повернуті, а її Андрій дивився просто у камеру. Після загибелі пройшло три тижні.

Потім тіла повернули у столицю, і Аня більше півроку їздила по моргах, роздивлялася десятки тіл, шукала найрідніше. Знайшла по опису на нашому сайті. Подзвонила, наполягла на детальному огляді. Потім у неї запитали, чи могла бути при ньому записка. Могла бути. Була: «я тебе дуже кохаю.»

Аня розмовляє досконалою українською мовою. Вона пише бездоганно грамотно українською мовою. Вона виглядає, як юна квітка. Квітка у руках свого Янгола.

Аня каже буквально таке:

– Це геноцид. Найкращі уже загинули. І кращі уже загинули. Про них треба не те, що писати, про них треба кричати на увесь світ! Мій Андрій був таким патріотом! Таким! Він казав: я там, кохана, щоб вони не прийшли до тебе..

Їхнє кохання не скінчилося, воно перервалося тимчасово – про обіцянку, дану Андрієм, памʼятаєте?

Розповідайте цю історію, поширюйте, переказуйте. Я її навіть не писала. Я дослівно проплакала те, що почула…