“Дозвольте трішки релігієзнавчого про Гелловін. А потім навіть трішки богословчого. Щороку бачу збурення щодо “сатанинського свята”. Щороку несила це бачити. Давайте розбиратися”, – пише журналіст та громадський діяч Віктор Трегубов у своєму Телеграм-каналі, передають Патріоти України, та продовжує:
“Зимові карнавали різних типів, одним із компонентів яких є жартівливе перевдягання в різну нечисть – європейська (і не тільки, але нас зараз цікавить Європа) культурна універсалія. Причому далеко не тільки західноєвропейська. Жарт про “Гелловін? То ви ще нашої Маланки не бачили!” – не жарт. На споконвічно православних землях Східної Європи костюмчики страшніші Гелловіна будуть – пошукайте македонські Вевчани чи болгарські Кукері.
Можна сказати, що ці традиції мають язичницьке підґрунтя, але вони синкретизувалися із християнською традицією і підлаштувалися під відповідну картину світу.
Основний посил таких дійств – показати злим духам зими, що ти їх не боїшся. Бо жарт убиває страх. Якщо ти щось висміюєш, пародіюєш, то воно не страшне: будь це дух зими, чорт лисий, чи Путін Володимир Володимирович – хоча, перепрошую, чорта лисого я вже згадав.
У церкви впродовж віків були різні ставлення до таких традицій. Я, наприклад, не люблю синкретизм у будь-яких формах, у мене і від словосполучення “яблучний Спас” око сіпається. Тому я в таких подіях участі не беру.
Але, як казав один корупціонер, “не треба святкувати Гелловін, навчіть своїх дітей колядкам” – це щось на кшталт російського “зачем нам английское слово сэндвич, когда есть простое русское слово бутерброд”. Бо між традиційних персонажів вертепу Чорт і Смерть теж є, та й до кози можна до…батися… Добре, не будемо це робити з козою.
А тепер претензія до іншого боку банкету. Розповіді про “святкуючи Гелловін, ви заграєте з нечистю” – те саме, що розповіді “розміщуючи карикатури на Путіна, ви виявляєте колаборціонізм і працюєте на Росію”. Походить це від магічного мислення: мовляв, зло настільки онтологічно потужне, що будь-яка згадка його, навіть у якості висміювання, якимось магічним чином тебе оскверняє.
Певно, така думка може заслуговувати право на життя в якійсь політеїстичній, анімістичній чи дуалістичній релігії, але християнському віровченню не відповідає. Як і магічне світосприйняття (на противагу світосприйняттю релігійному) загалом.
Ні, зло у християнстві не є настільки онтологічно потужним, щоб “забруднити” людину без свідомого йому служіння волею чи дією на шкоду іншим. Ні, вдягнувши маску чорта, ви не впускаєте в своє серце нечистого. Коли даєте стусана собаці – впускаєте. Коли сусідці двері лайном мажете – впускаєте. Чи коли свідомо демона викликаєте (ні, він не прийде, але тим не менш). А коли гарбуза на вікно ставите і смієтеся над оповідями про примар, як десятки поколінь до вас, – ні. Впустити зло дуже просто, але це не так робиться.
Тож не переймайтеся самі й інших не засмикуйте. Не все, що викликає у вас острах, викликає його обґрунтовано – і слід про це пам’ятати”.
