Про те, що в Брюсселі розробляють нові правила перебування українців у країнах-членах Євросоюзу стало відомо навесні минулого року. ТСН.ua вже писав, що йдеться про так звану дорожню карту скоординованого переходу від статусу тимчасового захисту, який українці отримали від початку повномасштабного російського вторгнення, до національних правових статусів: дозволів на проживання на основі працевлаштування, освіти, досліджень, сімейних обставин, чи національних статусів довгострокового резидента тощо.
В ЄС не приховують, що це довгий процес. Всі 27 країн-членів мають не лише підготувати для цього законодавчу базу, а й зробити все так, щоб не перевантажити свої міграційні органи через велику кількість відповідних заявок. Адже від початку повномасштабного російського вторгнення прихисток в ЄС знайшли 4,4 млн українців. Водночас, ще два роки тому європейські політики почали обурюватися перебуванням українських чоловіків призовного віку в Європі.
Так, наприклад, навесні 2024 року віцепрем‘єр, міністр оборони Польщі Владислав Косіняк-Камиш висловлював готовність допомогти Україні повернути чоловіків призовного віку. Восени того ж року міністр закордонних справ Польщі Радослав Сікорський закликав ЄС припинити соціальні виплати українцям, які підлягають призову. Після серпня 2025 року, коли Кабмін своєю постановою дозволив виїзд за кордон українським чоловікам віком від 18 до 22 років, схожі заяви почали лунати й від німецьких політиків. Не в останню чергу через те, що ФРН досі зберігає соціальні виплати — 563 євро для самотніх дорослих.
Чи може ЄС у рамках переходу від тимчасового до національних правових статусів обмежити можливість їхнього отримання українськими чоловіками призовного віку? Та що про шляхи їхнього повернення кажуть європейські та українські юристи? Читайте в матеріалі ТСН.ua.
На запит ТСН.ua в Єврокомісії нагадали, що у вересні 2025 року Рада ЄС схвалила Рекомендацію щодо підготовки до скоординованого переходу від тимчасового захисту до національних дозволів на проживання. Відтоді в Євросоюзі тривають відповідні обговорення, які мають вийти на фінішну пряму вже в травні цього року. Поки що в Брюсселі неохоче коментують питання можливості обмеження для українських чоловіків призовного віку права на отримання тимчасового захисту в ЄС, який ще діє, чи дозволів на проживання в країнах-членах у разі майбутнього скоординованого переходу.
Водночас, у відповідній Рекомендації Єврокомісія (ЄК) також закликає держави-члени розробити спеціальні програми добровільного повернення українців, які діятимуть протягом певного періоду й будуть узгоджені з українським урядом.
«Багато українців, які втекли від війни, потребують підтримки, щоб мати змогу повернутися до України та реінтегруватися в українське суспільство. Держави-члени можуть допомогти, дозволивши їм здійснювати ознайомчі візити до України. Умови для цих ознайомчих візитів мають бути узгоджені між країнами ЄС», — зазначається в поясненні Ради ЄС.
ТСН.ua вже писав, що від 27 березня 2026 року Норвегія, яка не є членом Євросоюзу, обмежила надання тимчасового колективного захисту українським чоловікам віком від 18 до 60 років. Міністерка юстиції та громадської безпеки країни Астрі Аас-Хансен пояснювала це тим, що від осені 2025 року до Норвегії прибуло забагато переселенців, особливо молодих чоловіків.
Швейцарія, яка також не є членом Євросоюзу, ще від листопада 2025 року не надає статус захисту українцям з Волинської, Рівненської, Львівської, Тернопільської, Закарпатської, Івано-Франківської та Чернівецької областей. Все це, а також можливість обмеження надання статусу захисту в ЄС для українців, які виїжджатимуть після певної дати, також обговорюється на рівні Євросоюзу. Разом із цим поки що в Брюсселі більше схиляються до того, щоб ці чутливі питання кожна країна-член ЄС вирішувала окремо на своєму національному рівні.
Що ж до перебування в ЄС українських чоловіків призовного віку, ця тема періодично то вибухає, то знову стихає як в Україні, так і в Євросоюзі. Так, наприклад, 14 квітня цього року під час спільної пресконференції із Володимиром Зеленським у Берліні, канцлер Німеччини Фрідріх Мерц висловив підтримку «зусиль України щодо обмеження виїзду чоловіків призовного віку до ЄС». Український президент своєю чергою зазначив, що відповідні служби України та Німеччини мають займатися питанням повернення українських чоловіків, які виїхали за кордон незаконно.
У Міграційній службі ФРН на запит ТСН.ua відповіли, що на сьогодні у Німеччині перебувають 1,34 млн українців. Із них чоловіків віком від 18 до 63 років — 349 520. На другому місці за кількістю українців із тимчасовим захистом Польща — 966 600 осіб, на третьому — Чехія — близько 400 000. В цілому в різних країнах-членах ЄС понад 1 млн українських чоловіків призовного віку, які отримали захист в ЄС. Причому протягом останнього року цей показник зріс на 16%. Експерти це пов’язують із рішенням Кабміну від серпня 2025 року про дозвіл на виїзд за кордон українським чоловікам віком від 18 до 22 років, яке було негативно сприйнято низкою країн ЄС, передовсім Німеччиною, Польщею, Чехією та країнами Балтії.
Що ж до правового механізму повернення українських чоловіків мобілізаційного віку, які, як сказав президент Зеленський, виїхали за кордон незаконно, все набагато складніше. Ні Україна, ні країни-члени ЄС не мають відповідної правової бази та законодавства. Тож ТСН.ua звернувся до європейських та українських юристів, щоб розібратися, як Україна може чи не може повернути українських чоловіків призовного віку.
Йованка Якубек-Лалік, докторка юридичних наук, викладачка факультету права та адміністрації Варшавського університету
За її словами, згідно з чинним польським законодавством та правом ЄС, немає правових підстав для загального або автоматичного повернення українських чоловіків призовного віку в Україну, навіть якщо вони залишили країну незаконно.
У розмові з ТСН.ua вона наголосила, що будь-яке повернення має розглядатися суто в індивідуальному порядку через стандартні міграційні процедури, такі як рішення, що видаються відповідно до польського Закону про іноземців (статті 302–303).
«Однак такі рішення мають відповідати праву ЄС та Європейській конвенції з прав людини, включаючи заборону колективного вислання та принцип невідворотності (non-refoulement). Важливо, що більшість громадян України в Польщі наразі користуються тимчасовим захистом згідно з правом ЄС (Директива 2001/55/EC), що значно обмежує можливість їхнього видворення», — зазначає докторка Якубек-Лалік.
Якщо будь-яке повернення матиме місце, як підкреслює Йованка Якубек-Лалік, воно повинно проходити за суворо регламентованими юридичними процедурами й теоретично могло б відбутися за двома сценаріями.
Перший — повернення на підставі міграційного законодавства:
- на підставі індивідуального адміністративного рішення;
- з правом на апеляцію та судовий перегляд;
- з обов’язковим дотриманням основоположних прав ЄС.
Другий — екстрадиція на підставі кримінального права:
- на підставі міжнародного запиту від України;
- з оцінкою польськими судами;
- з урахуванням суворих обмежень, включаючи заборону екстрадиції за політичні правопорушення.
Щодо екстрадиції, експертка вказує на суттєву перешкоду для таких запитів: «На практиці ухилення від призову може вважатися політичним правопорушенням або правопорушенням, пов’язаним із конфліктом, що також суттєво обмежує можливість екстрадиції».
Крім того, відповідаючи на запитання ТСН.ua про те, чи існує в ЄС особливе право на відмову від військової служби з міркувань совісті, докторка Йованка Якубек-Лалік зазначила, що такого явного, єдиного права на рівні ЄС не існує.
«Однак ЄСПЛ визнав право на відмову від військової служби з міркувань совісті таким, що захищається ст. 9 Європейської конвенції з прав людини (свобода думки, совісті та релігії), зокрема в знаковій справі „Баятян проти Вірменії“. Це означає, що особи можуть за певних обставин посилатися на відмову від служби з міркувань совісті перед ЄСПЛ. Але знову ж таки, це право не є абсолютним, його застосування залежить від конкретних фактів кожної справи, і ЄСПЛ не перешкоджає державам автоматично виконувати військові зобов’язання», — підсумувала докторка Якубек-Лалік.
Юлія Данілова, українська адвокатка, спеціалізується на військовому та кримінальному праві
За її словами, станом на сьогодні механізму повернення з-за кордону українських чоловіків призовного віку лише на підставі їхнього віку або статусу військовозобов’язаного немає. У розмові з ТСН.ua адвокатка зазначила, що єдиним правовим способом є міжнародний розшук та екстрадиція.
«Це єдиний дієвий шлях, але він працює лише в межах кримінального судочинства. Незважаючи на те, що деякі країни ЄС розглядають можливість обмеження надання або продовження посвідок на проживання (ВНЖ) для тих, хто не оновив дані в ТЦК, це не означає автоматичну депортацію», — підкреслює Юлія Данілова.
«В Україні питання екстрадиції регулюється не лише Кримінальним процесуальним кодексом та спеціальними законами, але й міжнародними договорами. Одним із таких важливих міжнародних договорів є Конвенція про екстрадицію, до якої Україна приєдналася 18 жовтня 2022 року», — пояснює ТСН.ua Юлія Данілова.
Відповідний процес, за її словами, складається з таких етапів:
- кримінальне провадження в Україні — повідомлення про підозру (оголошення особи в розшук, отримання ухвали суду;
- запит до країни перебування — Офіс генерального прокурора направляє запит до країни ЄС на основі міжнародного ордеру через Інтерпол;
- розгляд країни ЄС — представники поліції та прокуратури проводять слідчі дії з метою встановлення місцезнаходження розшукуваної особи;
- судовий розгляд в ЄС — місцевий суд розглядає справу та перевіряє правомірність запиту.
«Тобто, він не просто перевіряє факт „незаконного виїзду“, а оцінює, чи не є переслідування політичним, і чи не загрожують людині тортури або нелюдське поводження. Більшість країн Європи дотримуються позиції, що екстрадиція за „військові злочини“ (ухилення від служби, дезертирство) не проводиться, а тому видача малоймовірна. Європейська конвенція про видачу правопорушників (ст. 4) прямо вказує, що видача за правопорушення, згідно з військовим правом, які не є правопорушеннями згідно зі звичайним кримінальним правом, виключається», — пояснює Юлія Данілова.
Крім того, за словами адвокатки, незаконний перетин кордону часто розглядається як адміністративний проступок (ст. 204-1 КУпАП), проте за вчинення кримінального злочину (ст. 332 КК) передбачено позбавлення волі, що є підставою для запиту на екстрадицію.
Що ви думаєте про цю новину?
Обговорити цю новину у Facebook
