Для кого це може стати нормальною практикою?
В Україні запропонували ввести плату за навчання в початковій та середній школі для дітей, які не володіють державною мовою, а також запровадити для них підготовчі курси.
Це стало реакцією на тривожні результати дослідження, яке провела Державна служба якості освіти України спільно з уповноваженим із захисту державної мови.
Згідно з ними, 82% дітей у школах Києва говорить російською не лише на перервах, а й відповідають на уроках.
Що робити з дітьми, які відповідають російською? – свою думку з цього приводу висловила країнська письменниця і військовослужбовиця Валерія Бурлакова.
Її допис став вірусним. У ньому жінка розповідає, як складно їй було знайти дитсадок і школу для свого українськомовного сина.
Опираючись на європейський досвід, через який, до слова, пройшло чимало українських школярів, Валерія попонує створювати підготовчі класи для тих, хто не знає мови навчального процесу та просто не може повноцінно брати в ньому участь.
Нехай батьки чітко розуміють: вони прирікають дитину на ще один рік навчання — необхідний і безальтернативний, щоб вона могла розуміти єдину державну мову та відповідати також нею.
І що через їхній вибір дитина піде в перший клас пізніше.
Це, власне, нормальна практика.
У Фінляндії, Швеції, Норвегії, Франції, Канаді, Естонії діти, які не володіють державною мовою, спершу проходять підготовчі класи або мовну інтеграцію — рік, іноді два, — щоб потім навчатися разом із усіма.
Це не покарання, не ізоляція, а форма захисту прав дитини: щоб вона не сиділа на уроці, не розуміючи вчителя, і щоб учитель не витрачав половину уроку на переклад.
Авторка вірусного допису наголошує: в Україні закон прямо передбачає, що мовою освітнього процесу є державна мова, а для тих, хто нею не володіє, школа зобов’язана створити умови для її вивчення.
Тобто створення таких підготовчих класів — не лише логічне, а й цілком законне рішення, – зазначає військова.
Поки українську школу в Києві треба шукати, як перлину, — проблема не в дітях, а в дорослих, які досі не створили для них нормальне українське середовище.
Ми звикли називати це «мовним питанням», але це не про мову — це про спадок колоніальної покори, коли «якось буде» здається безпечнішим, ніж «має бути по-нашому». І поки ми залишаємо це у спадок дітям. І робимо саме україномовних дітей тими, кому найважче у власній країні, – зауважує Бурлакова.
А ось журналіст Богдан Логвиненко, який нещодавно вступив до лав ЗСУ, висловив, здається, ще більш радикальну думку, якщо батьки не можуть взяти на себе мінімальну відповідальність — убезпечити своїх дітей від російської мови, російськомовного контенту і російської культури, що вбиває, – навіть початкова та середня освіта для таких сімей не має забезпечуватись безкоштовно.
Це ненормально, що в Києві україномовна дитина має бути майже в будь-якій школі все ще в меншості серед рускоговорящіх. Одеса, Дніпро, Харків — ще гірше ситуація.
Любиш русскоє і отруюєш цим майбутнє покоління — плати за це.
