Тиша в кулуарах влади іноді гучніша за вибухи. Поки країна живе в ритмі тривог, у коридорах Банкової, схоже, визріває рішення, здатне змінити політичний ландшафт назавжди. Інсайди ширяться мережею зі швидкістю світла, а імена, які ще вчора здавалися неможливими для цієї посади, сьогодні обговорюють у кожному чаті.
Хто ж він — той, кому довірять кермувати державним кораблем у найбуремніші часи? Список потенційних наступників Prem’єр-міністра вже сформований, і він містить справжні сюрпризи. Давайте розберемося, чому ці фігури опинилися в епіцентрі уваги і хто має реальні шанси.
Мер-антикризовий менеджер або технократ-рятівник?
Перше ім’я, що лунає все частіше, — Ігор Терехов. Мер Харкова, який став символом стійкости міста-фортеці. Його рейтинг довіри стабільно тримається у топ-3 по країні, і це не випадковість. Терехов продемонстрував унікальний стиль управління: не з кабінетів, а «в полях», серед руїн та блекаутів.
▪️ Терехов давно входить у топ-5 кандидатів у Президенти за прогнозами соціологів. Він позиціонує себе як прибічник дипломатичного фіналу війни та швидкого переходу до відбудови. Його програма — це соціальне житло, підтримка ВПО та боротьба з бідністю.
Його сильна сторона — практичний досвід виживання мегаполісу. Безкоштовний проїзд, підтримка транспорту, робота з населенням під обстрілами. Це не теорія, це щоденна практика. Експерти вважають, що саме такий «господарник» міг би стати провідником нового соціально-економічного курсу після перемоги.
Альтернатива йому — Сергій Корецький. Голова правління «Нафтогазу» та директор «Укрнафти». Це вибір на користь жорсткого антикризового менеджменту. Корецький показав себе як ефективний топменеджер, здатний наводити лад у складних структурах.
- Плюси: Технократ-прагматик, зрозумілий західним донорам, фокус на енергетичній стабільності та фінансовій прозорості.
- Мінуси: Чисто корпоративний бекграунд. Управління Кабміном вимагає політичних компромісів та балансу з парламентом, чого може бракувати технократу.
Повернення старої гвардії чи цифрова революція?
Не варто списувати з рахунків і чинних міністрів. Денис Шмигаль, нинішній міністр енергетики (та колишній прем’єр), розглядається як «безпечний варіант». Його повернення могло б сприйматися як технічне рішення, що забезпечує стабільність.
Він вже інтегрований у процеси, має досвід і не конфліктує з оточенням. Проте, якщо влада прагне «глобального перезавантаження», призначення експрем’єра може бути сприйняте суспільством та партнерами як топтання на місці. Чи готова країна до «старих облич», чи потрібен свіжий погляд?
І нарешті, Михайло Федоров, міністр оборони. Автор «Дії» та цифровізації армії. Його кейси — це успішні технологічні прориви. Але чи достатньо піару успішних IT-рішень для управління всім урядом?
Федоров схильний робити ставку на технологічні інструменти, але прем’єрство — це не лише про цифру. Це про стратегію, геополітику та соціальну згуртованість. Чи зможе він трансформувати свій цифровий успіх у політичну вагу?
Вибір наступного очільника уряду стане лакмусовою папірцем того, який шлях обере Україна: шлях соціальних реформ, технократичної ефективності чи політичної стабільності. Час покаже, чи справдяться ці інсайди, але одне ясно точно — боротьба за крісло прем’єра тільки починається.
А хто, на вашу думку, має стати наступним прем’єр-міністром? Пишіть свою думку в коментарях та обов’язково поділіться статтею з друзями!
