Не хочу воювати на правах раба: Відомий журналіст, який служив у ДШВ, поділився враженнями про несправедливість влади до тих, хто в найтяжчі часи врятував Україну

Відомий спортивний журналіст та колишній президент Федерації баскетболу Києва (2016-2020 роки) Макс Сергєєв опублікував великий допис у соцмережах, де розповів про засилля несправедливості в українській армії. Сергєєв після початку повномасштабного вторгнення пішов добровольцем на фронт, передають Патріоти України.

Через 2,5 року Макс за станом здоров’я зміг піти з ЗСУ, зізнавшись, що його рішення звільнитися було пов’язане з відсутністю гарантій справедливості в країні.

“Я так і не дізнався, коли у мене з’явиться можливість демобілізуватися без особистих причин. З одного боку, конституція гарантує всім рівноправність, з іншого – мені не зрозуміло, чому моя дитина зростає без мене, тоді як інші мають поруч батька? Відсутність розуміння термінів служби, нормального перепочинку і адекватної реабілітації – демотивують сильніше за прильоти. Тому що прильоти трапляються час від часу, а відчуття, що тебе поюзали, – постійно”, – пише експрезидент ФБК у Facebook.

Будьте першими в курсі головного

Додайте «Силу Слова» до улюблених джерел у Google — і наші новини будуть вище у вашому пошуку.

Максим Вікторович запитує, чому одні існують у режимі раба, а для інших нічого не змінилося.

“Чому через 2,5 роки, будучи добровольцем, маю прав менше, ніж у людини, яку зараз тільки планують мобілізувати? Я чесно спробував знайти собі місце, де зможу продовжувати і бути корисним, бо перестав і фізично і морально вивозити навчальний центр. Всі мої пошуки розбивались вщент у той момент, коли люди дізнавались, що я вже служу. Тобто мій досвід і вміння – це не перевага, а недолік?!” – пише вже колишній десантник.

Сергєєв не розуміє, чому всі його контузії, поранення, втрата працездатності стають лише його проблемою та проблемою його сім’ї.

“Втратив слух? Нічого, послужиш ще. Ми дамо тобі можливість отримати якісь слухові апарати з найдешевшої лінійки і там, де ми самі визначимо, але тільки на час служби, а потім якось сам. Мммммм, твої друзі придбали тобі нормальні слухові апарати? Ми із задоволенням скористаємось тим, що ти знов став майже повноцінним…” – не приховує емоцій автор.

Сергєєв упевнений, що міняти щось знизу майже неможливо.

“Якщо командир адекватний, він тобі це пояснить, якщо ні – тебе позбудуться. Можливо, у процесі ти загинеш, бо під час війни це легко робиться”, – зізнався Макс.

Сергєєв, звільняючись, дізнався, що держава не повинна компенсувати йому все те, що він купив за власний кошт, коли йшов добровольцем.

“З виданого у мене була тільки зброя, тому що я мобілізований, а не контрактник”, – дивується Сергєєв, принагідно розповідаючи історію, як йому не дали підписати професійний контракт.

“А знаєте чому я не контрактник? Навесні 2023, прямо перед тим, як мене відправляти на навчання у Францію, мені запропонували контракт і офіцерство. На той момент я вже пів року був на посаді командира взводу (звичайно ж, неофіційно, бо якщо б це було офіційно, мені б довелось доплачувати), іноді навіть виконував обов’язки командира роти. Для підписання цього контракту я був відправлений у Дніпро на ВЛК, вдало її пройшов (мені довелось домовлятися з лікарями, бо якщо ти підписуєш контракт з ДШВ, ти маєш бути здоровим як космонавт, ха-ха-ха). Повернувшись із Франції, я дізнався, що мій контракт десь про***вся, запросили приїхати підписати ще один. Мене вже всі вітали з “мамлеєм”, а командир підрозділу під час кожної зустрічі казав: “Документи ось-ось будуть, не хвилюйся”… Потім сталося Роботине, і в шпиталі, вже в Києві, коли я вирішив поцікавитись, що там як з моєю службою, з’ясувалося, що контракт знов “загубився”, а моє офіцерство разом з ним…” – підсумував Сергєєв.