Справжній незламний: Україна прощається з легендою, що стала символом спротиву

Будьте першими в курсі головного

Додайте «Силу Слова» до улюблених джерел у Google — і наші новини будуть вище у вашому пошуку.

Напередодні не стало Валентина Дмитровича Єрмоленка — херсонського рибалки, який на початку окупації згуртував навколо себе підпільників, зробив схрони для своїх, тримав контакт із нашими на лівому березі та перевозив людей через Дніпро, рятуючи їх із окупації.

Він допомагав нашим військовим, переховував їх у себе вдома і не дозволив зняти синьо-жовтий прапор увесь час окупації.

Про це йдеться у сюжеті кореспондентки ТСН Наталії Нагорної.

📱 Наші Shorts🔔 Підписатися

Розтин показав відсутність травм: що знайшли біля померлої Гайден Пане

«Слідство триває» - поліція перевіряє оточення Гайден Панеттьєрі у спр

Помідори «як із бочки» без оцту: простий рецепт для 3-літрової банки

Росія може атакувати НАТО найближчими роками: у розвідці США розкрили

Сімейна драма Кличка та Панеттьєрі: чому боксер забрав опіку над доньк

Федоров вимагає від Зеленского публічно відповісти про корупцію в оточ

Це його вибір, – Зеленський про відмову Федорова від усіх 4 запропонов

Корупція заважає завершити війну в сильній позиції, — ексміністр Федор

«Я буду дивитися, з ким пройшли шлях» - Михайло Федоров розповів, коли

«Ці люди зрештою програють»: Федоров пояснив, що призвело до його звіл

Що відомо про Валентина Єрмоленка

Валентин Дмитрович важко захворів, коли супроводжував наших бійців під час операції на островах. А потім усе майно родини пішло під воду після підриву Каховської ГЕС. Він найбільше хотів залишитися в Херсоні, але біля будинку, де він жив, стало занадто небезпечно. Його вивезла група медиків, і тепер він знайшов свій останній спочинок на Волині. Йому було 68 років. І хоча він боровся за свій Херсон, офіційно залишався цивільною людиною. Але прощалися з ним як із захисником України.

Морські піхотинці 34-ї бригади поклали йому свій прапор, а труну накрили синьо-жовтим стягом. Але ми хочемо сьогодні говорити не про смерть, а про гідне життя.

Валентин Дмитрович Єрмоленко з району Гідропарк на березі Дніпра.

«Ми познайомилися в той день, коли по його оселі летіли міни, а він тільки-но повернувся з евакуації людей з окупованого лівого берега. Тоді ми ще не знали, що цей 64-річний чоловік очолив херсонське підпілля і разом із побратимами-херсонцями чинив спротив. Його дім став прихистком для тих, кого шукали російські окупанти. Після звільнення він продовжив допомагати військовим і категорично відмовлявся виїжджати», — каже Наталія Нагорна.

До оборони доєдналася вся родина: син Дмитро повернувся з-за кордону і долучився до війська, онук Валентин партизанив, а дружина Оленка піклувалася про підпільників. І весь час на їхньому будинку висів синьо-жовтий прапор.

Під час підриву Каховської ГЕС їхній будинок 12 днів був під водою. Тільки прапор стирчав з-під води. Вони втратили майже все майно, переїхали жити в чужу хату, і тоді ми зустрілися знову.

Хвороба, лікарняне ліжко та мрії про Керч

Тоді з’ясувалось: наш партизан Дмитрович чекав спецпризначенців на Дніпрі й сильно застудив ноги та легені.

Ноги почали відмовляти, але лікарі з Інституту травматології та ортопедії дізналися його історію та взялися допомогти. Дружина Оленка підтримувала чоловіка: «Він у мене боєць, він у будь-яких ситуаціях оптимістично налаштований».

На лікарняному ліжку Дмитрович мріяв: «Хочу в Керч і піджопника кацапам дати». Ми дуже тішились, що він знову почав ходити.

Навіть у лікарні він був на зв’язку зі своїми зв’язковими з лівого берега: «Дзвониш людям, інформацію збираєш». Щохвилини Дмитрович рвався до Херсона.

Останній прихисток на Волині та військове прощання

За півтора року він знову сильно захворів — війна на Дніпрі зруйнувала його легені, перебування в Херсоні стало занадто небезпечним. Дмитрович з дружиною — пані Оленкою і собакою Галею переїхали на Волинь. Тоді ми дуже раділи просто вже тому, що йому вдалося пережити дорогу.

Але він пережив ще й зиму та весну. Контролював, як обрізали виноград, бачив, як розквітає садок, і навчив молодшого онука робити стіл на випадок, якщо приїдуть гості. Але сильно кашляв та важко говорив. Він прожив 10 місяців, сумуючи за своїм Херсоном. Його серце зупинилось напередодні.

На прощання до Валентина Дмитровича вирвалися його син — морпіх Дмитро, його онук — морпіх Валентин та його названий син — морпіх та капелан Максим. Під час окупації Херсона священник став названим сином Єрмоленків, вони допомагали йому переховуватись.

Максим, капелан та названий син: «Валентин, їхній онук, привіз паспорт свого батька, і ми вирізали його фотографію та вклеїли мою фотографію в паспорт його батька».

Тепер Максим несе труну названого батька та відспівує його. Вони привезли йому прапор своєї бригади — так, Валентин Дмитрович не був у Силах оборони офіційно, але ж був оборонцем свого краю.

З ним прощаються так, як і належить прощатися із захисниками — труна накрита синьо-жовтим прапором — таким самим, який він не зняв під час окупації зі свого дому. На церемонії звучать слова: «Прийміть цей прапор як символ держави».

«Він не зміг бути похованим у Херсоні, який так сильно любив, і, звісно, сердився б, що ми так багато розповідаємо про нього одного, адже завжди наголошував — так багато достойних людей стояли пліч-о-пліч. І взяв обіцянку: коли лівий берег звільнять, ми обов’язково розкажемо про всіх, хто звільняв таку рідну і важливу Херсонщину», — йдеться у сюжеті ТСН.

Джерело: tsn.ua