Росія не зацікавлена в призупиненні війни, а також заморожуванні ситуації по лінії бойового зіткнення. Адже в Кремлі переконані: ще трохи, і Україна здасться внаслідок змін на зовнішньому фронті.
Наприклад, напередодні виборів у Німеччині вагу набирає Альтернатива для Німеччини – схоже, це буде друга фракція в Бундестазі, яка має зовсім іншу позицію щодо війни в Україні. У Британії Партія реформ Найджела Фараджа вийшла на друге місце за рейтингом і дихає в спину лейбористам, обігнавши консерваторів. Можна перераховувати й інші країни Європи.
Але найголовніше – США. Цілком очевидно, що Трамп буде зосереджений на внутрішній політиці та макрорегіоні. Він реалізовуватиме своєрідну “доктрину Дон-ро” за аналогією з Доктриною Монро XIX століття, суть якої зводилася до того, що США не лізуть у європейські справи, але і європейці не лізуть в американські. Рузвельт доволі довго переламував тенденцію в громадській думці США, де домінували ізоляціоністські настрої: Другу світову війну, що тоді розгорялася, вважали європейськими справами, і США не повинні були туди втручатися.
Трамп бачить у війні в Україні проєкт демократів, причому проєкт збитковий для США, і він збирається фіксувати збитки та закривати цей проєкт. Тобто фактично він має намір здобути мир за рахунок України.
При цьому у Путіна є надія виторгувати більше. Поки Росія володіє стратегічною ініціативою на фронті, вона розраховує на те, що зможе захопити ще більше українських територій – це може стосуватися Запорізької, Дніпропетровської та Харківської областей. Попри те, що темпи просування російських військ призупинилися, лінія фронту не завмерла.
Однак говорити про свої надії відкрито Путін не буде. Адже правила дипломатії передбачають, що, навіть якщо ти агресор і маєш агресивні наміри, ти маєш поставати у вигляді “голуба миру”. Тому Путін заявлятиме про готовність до переговорів, але… І те, що йде після “але”, є домінуючим.
Цілком очевидно, що Путін зробив ставку на виснаження України. І Росія в підготовці до ведення тривалої війни набагато більше досягла успіху, ніж Україна. Хай там як, поки ціни на нафту залишаються високими, а також діє “сірий” танкерний флот, Росії вдається вирішувати всі проблеми за рахунок нафтодоларів – як соціальні, так і внутрішньоекономічні. Військове кейнсіанство імені Бєлоусова, нинішнього міністра оборони РФ, дає свої плоди – і військово-промисловий комплекс РФ працює сім днів на тиждень 24 години на добу. Незважаючи на всі проблеми, росіянам його вдалося перезапустити, на відміну від європейців, які поки тільки говорять – багато говорять, але дуже мало роблять.
Так, технологічно армія Росії – це ХХ століття, але нашим бійцям на фронті від цього не легше.
Загалом, Путін спробує зробити так, щоб усе виглядало як новий поділ світу, Ялта-2. І подасть це як свою велику перемогу.
Чи піде на це Трамп – інше питання. Для Трампа важливо, щоб Україна не нагадувала Афганістан. Політичне рішення про виведення американських військ з Афганістану було ухвалено за Трампа, але ганебно його виконали вже за Байдена. Трампу важливо не отримати репутаційних збитків і не увійти в історію як президент, який “злив” Україну, як це було з В'єтнамом або Афганістаном, звідки американці йшли.
Судячи з усього, найближчого тижня карти розкриються. “Плану миру”, про який багато і красиво говорив Трамп, у нього немає. У Трампа немає готових рішень, вони тільки зараз будуть напрацьовуватися. Після Мюнхенської конференції ми можемо їх побачити. Не думаю, що це будуть ті рішення, які сподобаються Україні. Прагнення США перекласти підтримку України і гарантії безпеки на європейців вселяє мало оптимізму.
А от що стосується ймовірності зіткнення Росії з блоком НАТО, до чого, за словами експертів ISW, готується Москва, то наразі РФ до цього не готова. Навіть незважаючи на те, що вона зуміла мобілізувати свій військово-промисловий комплекс за цілою низкою ключових позицій. Як би там не було, армія НАТО – це не тільки Польща чи Словаччина, а це, перш за все, США з їхньою військовою машиною і Туреччина, у якої 700-тисячна армія. До такого Путін точно не готовий. Одна справа – готуватися, а інша – перевести все це в практичну площину.
Але Путін спробує домогтися максимум поступок від Трампа щодо України, з огляду на зацикленість Трампа на протистоянні з демократами і глобалістами, а також на питаннях економічної стратегії.
Якщо Трамп побачить, що Путін водить його за ніс, якщо він побачить намір петляти, а не піти на ту угоду, яку Трамп вважатиме взаємовигідною, він може почати діяти від протилежного. За п'ятибальною шкалою за Байдена санкції проти Росії було запроваджено на три бали, а у Трампа кажуть, що, якщо Росія виявить незговірливість, санкції подвоять. Моєї фантазії не вистачає, щоб припустити, що це можуть бути за санкції. Як пише Politico, захоплювати російські танкери “сірого” танкерного флоту? Це ризик третьої світової війни. Посилення допомоги Україні в рази? Але чи є у США потенціал – це питання. Наприклад, на ракети до Patriot там черга на кілька років вперед. Дадуть Україні Tomahawk? Всяко може бути. У 2017 році саме за Трампа було скасовано негласне ембарго на летальну зброю для України. До цього за Обами, навіть після анексії Криму, США давали Україні автомобілі, радари, засоби зв'язку, шоломи і бронежилети, але аж ніяк не летальну зброю. Летальну зброю Україні почали постачати саме за Трампа: Stinger, Javellin тощо. Тому Трамп може вчинити і так. Але тут ключове слово “якщо”.
Робити на це ставку було б дуже ризиковано, тому що ми критично залежимо від підтримки. США давали левову частку не тільки фінансової, а й військової підтримки України. Так, у найближчі півроку можна з упевненістю дивитися в майбутнє, і фінансові питання закриті, але що далі? Війна вимагає грошей, грошей і ще раз грошей.
Іншими словами, можливості Трампа натиснути на Росію обмежені, незрозуміло, що у нього в рукаві. Розмови про те, що Трамп обвалить ціни на нафту – це з розряду “рожевих поні”: це не робиться за один день, навіть за один місяць. Поки що, навпаки, на тлі заяв Трампа ціни на енергоносії зростають, зокрема на газ. Які козирі Трамп дістане з рукава? Про це можна тільки гадати.
Як би там не було, за наявних ресурсів Росія може вести війну нинішньої інтенсивності ще щонайменше 3-5 років.
А що стосується переговорів, то вони вже тривають, щоправда, не на рівні перших осіб. Я думаю, Венс прилетить до Мюнхена на конференцію з якимось драфтом, чернеткою плану. А ось остаточно план оформлять протягом лютого – першої половини березня. Війна при цьому триватиме. Приклад Корейської війни свідчить про те, що переговори можуть тривати понад два роки, і війна при цьому не буде зупинятися. У нас може бути те саме.
