23 квітня у Дніпрі винесли вирок Артему Рябчуку, який два роки тому розстріляв напарників на місцевому заводі. Трагедія сталась 27 січня 2022 року, коли 23-річний нацгвардієць ніс варту на заводі «Південмаш», й під ранок влаштував бійню. Тоді п’ять осіб дістали поранення, загинуло четверо військових та одна цивільна працівниця. Це 35-річна Віра Лебединець, котра працювала контролером відомчої охорони заводу. Відважна жінка, яка була без зброї, у останні хвилин свого життя намагалась зупинити стрілка, який погрожував та тягав її за волосся. Вона так і не відчинила двері та не віддала ключі, за що й отримала автоматну чергу. Посмертно Віра нагороджена орденами «Захисник Вітчизни» та «За мужність» ІІІ ступеню. У жінки залишились 13-річна дочка Кіра, мама та сестра, які й виховують дитину-сироту. Дитині до повноліття виплачуватимуть матеріальну допомогу.
– Нашого тата рано не стало, мама нас із Вірою сама ставила на ноги, — розповідає «ФАКТАМ» сестра загиблої Віта. — У нас різниця у віці три роки, Віра старша. Ми весь час проводили разом. Ділили ляльок, морозиво, спальне ліжко, й старшими гуляли у одній компанії. Попри те, що були різні ззовні, одягались однаково і нам це неймовірно подобалось. У сестри завжди було багато друзів, люди тягнулись до неї, тому що вона була добродушною, щирою, намагалась підтримати кожного словом, вчинком… Наче ангел на землі. Коли Віра закінчила школу, стала відразу працювати, адже розуміла, що потрібно допомагати матері. Спочатку вона була касиркою у місцевому супермаркеті, потім продавцем на апараті з ксерокопії. А вже потім влаштувалась на КПП заводу «Південмаш» контролеркою, це відомча воєнізована охорона. Потрапити туди було непросто, довелось здавати спеціальні тести.
Віра здала їх успішно і приступила до роботи на режимному об’єкті. Потрібно було перевіряти перепустки у всіх, хто приходив чи покидав його. Крім того, згідно регламенту, вона здійснювала поверхневі огляди. Знаєте, Віра часто наголошувала, що любить роботу, що їй пощастило із колективом. Весь вільний час сестра присвячувала дочці Кірі, яку виховувала сама після розлучення. Любила готувати, балувала нас на свята тортом «Медівник», він у неї неймовірний виходив.
— Чи передчували ви лихо?
— Ні. Віра ж пропрацювала там близько 15 років, ніколи не мала якихось інцидентів. Безпеці сестрі нічого ніколи не загрожувало.
— Чи була знайома Віра із Артемом Рябчуком?
– Справа в тому, що охороняли підприємство строковики, а вони весь час мінялись. Та й взагалі вони між собою не пересікались, кожен перебував на своєму робочому місці. Віра навпаки вірила, що військові, то є надійний захист підприємства. Хіба могла вона уявити, що один із них може відібрати її життя?!
— Згадайте той трагічний ранок 27 січня 2022 року.
– У сестри вже мала закінчуватись зміна, вона знаходилась коло центрального входу на «Південмаш». Ми всі чекали на неї, приготували сніданок, донечка дуже хотіла обійняти маму перед виходом до школи. Але додому Віра так і не повернулась,. Потім зателефонували з підприємства. Сказали, що сталась перестрілка, й Віра отримала поранення, вони, на жаль, виявились смертельними. Ми були шоковані й не могли повірити, що на такому підприємстві, де завжди тихо, відбудеться така страшна трагедія. Знаю, що Артем Рябчук погрожував Вірі, за волосся тягав. Вимагав відчинити двері, віддати ключі. Та вона цього не зробила, й таким чином врятувала життя іншим, хто міг би трапитись на шляху цієї людини… Сестра дійсно героїчно загинула. Навесні 2023 року Вірі посмертно дали орден «За мужність» ІІІ ступеню, що для нас дуже цінно. Звісно, краще б не отримувати такі нагороди посмертно, але вже нічого не зміниш.
— Як переживає втрату донечка?
– Я тепер не лише хрещена мама Кіри, а і її опікун, тому що дівчинці дали статус сироти. Мрію виховати її достойною людиною. В пам’ять про Віру. Дитина навчається у восьмому класі тієї школи, яку відвідувала колись моя Віра. Уроки не завжди легко даються, але ми справляємось. Донька вже доросла, тому розуміє, що її мама загинула. Ми не дивились новини, де розповідали про цю трагедію, це дуже боляче. Я приходила на кожне судове засідання по справі, окрім 27 січня, коли річниця була. Мені та родичам інших загиблих важливо було, щоби винуватець відповів за свої діяння. Із перших днів як сталась трагедія, ми вимагали для Артема Рябчука найсуворішого покарання. Він його отримав. Проте людські життя все ж не повернеш. Ніколи.
Як повідомляють у ДБР, на суді Артем Рябчук повністю визнав свою провину, хоча раніше заперечував її. Розкаявся та попросив вибачення у рідних загиблих.
«Встановлено, що під час строкової служби засуджений мав конфлікт з іншими військовослужбовцями. Кілька разів він був свідком сварок, про які доповідав керівництву. Через це в інших військових сформувалося до нього негативне ставлення. Після чергової словесної суперечки він вирішив вбити тих, хто не поділяв його думок та поглядів. Перебуваючи у кімнаті зберігання зброї, він взяв автомат та набої й почав жорстоко розстрілювати людей. Після розправи обвинувачений захопив автомат, 200 набоїв до нього та намагався втекти. За кілька годин його затримали у місті Підгороднє Дніпровського району».
У межах кримінального провадження проведено десятки експертиз, у тому числі стаціонарну комплексну психолого-психіатричну експертизу нацгвардійця, яка встановила, що Артем не мав розладів з психікою. Тому діяв цілковито свідомо. Покарання призначено у виді довічного позбавлення волі. Крім того, засудженого зобов’язано відшкодувати цивільні позови родичів загиблих.
