Офіцер ЗСУ розповів про «дикий» ринок оренди на сході, де за житло без зручностей правлять шалені суми, а власники уникають договорів.
У Мережі раз по раз порушується тема високої вартості оренди житла у прифронтовій зоні. Військові скаржаться, що подекуди винаймати житло стає все складніше: місцеві не йдуть на контакт або ж просять за «втомлену хату» 30–40 тисяч гривень на місяць.
🔗 Джерело: https://bbcccnn.org/bez-sovisti-tusyachi-za-vtomlenu-hatu-bilya-frontu-tsiny-na-zhytlo-dlya-zsu-b-yut-rekordy-kyeva/
© Сила Слова
Андрій Козінчук, офіцер 67-ї окремої механізованої бригади ЗСУ, поділився з ТСН.ua думками щодо цієї теми. Він підкреслює, що його особистий досвід оренди житла був різним як на сході, так і на заході країни.
Квест: знайди квартиру біля фронту через тьотю Любу
Військовий розповів, що його досвід оренди житла має значний контраст у різних регіонах.
«Наприклад, у Львівській області восени 2022 року ми не могли винайняти житло ні за які гроші через те, що військові. А от коли перебували на відновленні на Волині — було все добре. Щодо оренди житла на сході, то у мене досвід 50 на 50. Там є люди, які дуже добре ставляться до військових, але вони в меншості. А також є люди, які й на поріг не пускають військових або ж луплять геть неадекватні ціни», — розповідаєАндрій Козінчук.
Щоб винайняти житло у прифронтовій зоні, військові використовують неймовірну кількість методів, які важко перелічити.
«У хід іде все: контакти з органами місцевої влади, бізнес, родичі, знайомства. У нас один боєць знаходив житло навіть через сайт знайомств. Тобто він знайомився з дівчатами, фліртував, домовлявся про зустріч на каву, а коли сприймався з симпатією, використовував „злий намір“, щоб винайняти житло. На жаль, тут немає застосунку для пошуку квартир, усе по-іншому працює. І одна справа, якщо ти у великому містечку на кшталт Павлограда чи Краматорська, а коли це село на 50 хат, то задіються інші важелі — староста села, священник, тьотя Люба, яка торгує самогоном і за сумісництвом працює „місцевим Google“ — усе про всіх знає», — пояснює військовий.
«Подушна» плата, уникнення договорів і гадання на картах
Офіцер пригадує, що на сході їм пропонували геть убиті помешкання і просили за оренду від 15 тисяч гривень, водночас у Києві чи Дніпрі квартиру такого рівня можна знімати набагато дешевше.
«Щодо оренди приватних будинків, то дійсно іноді за це просили десь у районі 40 тисяч гривень. Ми були в одному селі, де жінка здавала житло „подушно“, тобто брала з кожного по 3 тисячі гривень на місяць. У її будинку мешкало одночасно 11 чоловіків. Умови там були, м’яко кажучи, неадекватні, бо хлопці жили у трьох кімнатах, фактично знімаючи куток. Я, до речі, запитав цю господиню, чи розуміє вона, що просто наживаєтеся на військових? А вона відповіла: а що робити, донька здає сесію в медуніверситеті, треба носити хабарі. Я собі уявляю, який це буде лікар на хабарах. До всього жінка ще й за гроші гадала військовим», — розповідає Андрій Козінчук.
Військовий каже, що вони відмовилися винаймати житло у жінки, а от побратими з іншого підрозділу погодилися на такі умови, бо інших варіантів просто не було.
«Тобто цінова політика з оренди житла на сході жахлива. Вона фактично ніким не контролюється. Хоча я вважаю, що Міноборони зробило все можливе, щоб було інакше. У нас навіть є таке грошове забезпечення, яке називається „компенсацією під винаймання житла“. Тобто якщо ти контрактник, то укладаєш договір з винаймання житла і тобі якусь частину потраченої суми компенсують. Але, на жаль, переважна більшість людей не хоче укладати договори, бо треба платити податки, фіксувати все це», — пояснює Андрій Козінчук.
Жити в Києві, а квартиру на сході здавати військовим
Андрій Козінчук додає, що дефіцитом житла для військових користуються місцеві власники нерухомості.
«Мені відомо, що частина тутешніх мешканців, грубо кажучи, переїжджає до Дніпра чи Києва, винаймає там житло, навіть краще й дешевше, а своє, не завжди якісне та гарне, здає у прифронтових містах військовим за дуже „грубі“ гроші. Звісно, я не хочу ідеалізувати військових, але й демонізувати їх не хочу. Серед них, як-то кажуть, є „унікуми“, які можуть псувати меблі, недбало ставитися до майна, палити у приміщенні. Цивільні люди цього бояться, тому, може, ще й у цьому криється причина відмов», — розповідає офіцер.
Він підсумовує, що практично в кожному населеному пункті доводиться виходити з питаннями житла на голову військової та цивільної адміністрацій, мерів міст.
«У Павлограді мер міста відверто нам заявив, що нічого зробити не може — вільного житла немає. На жаль, у деяких містах ці процеси зовсім неконтрольовані, і це величезна неповага до військових. Але я б хотів зазначати, що в кожному місті попри весь негативний досвід завжди знаходилася людина або група людей, які нам допомагали. Тому світ не без добрих людей, але, на жаль, у мене складається суб’єктивне враження, що ці хороші люди — в меншості. І військові справедливо скаржаться на високі ціни за оренду. Це огидно, бо нам здається, що ми захищаємо цих людей, а вони цього зовсім не цінують», — каже військовий.
Культура сприйняття військових
За словами Козінчука, ще за часів АТО 2015-го та 2016 року до українських військових було дуже гарне ставлення у мешканців Луганської області та значно гіршим — у жителів Донецької.
«Усе залежить від культури виховання і переконань. Тоді ми приїжджали до містечок і сіл, і в місцевих магазинах були фактично єдиними, у кого водилися гроші. Купували не пиво, цигарки чи горілку, а продукти, засоби гігієни, місцевих дітей пригощали печивом і цукерками. Так от, у Донецькій області продавчині цим були страшенно незадоволені, їм би хотілося, щоб було навпаки. А зараз ми не можемо якось це змінити, сказати людям: ставтеся до нас добре», — констатує військовий.
Андрій Козінчук запевняє, що його підрозділ має чітке правило: не займатися самозаселенням на контрольованій території.
«Якщо це неконтрольована територія або „кіл-зона“, то там ухвалюємо рішення заради виживання — зривати замки, заходити до підвалів, погребів. Житлові будинки там наполовину знищені або перебувають у занедбаному стані. Як не крути, але нам дуже не вистачає сприяння з боку місцевої влади та населення. Більша частина коштів, які заробляють військові, витрачається саме на оренду житла. А воно слугує лише місцем, де ти можеш помитися, поголитися, випрати речі, трохи відпочити і вранці знову на роботу, в окопи», — підсумовує Андрій Козінчук.
Борщі від господині та гроші, які «печуть ляшку»
Сергій Курганов, рієлтор-практик і генеальний директор рієлторського об’єднання, розповідає, що з початком війни оренда житла суттєво здорожчала саме в західних регіонах країни.
«Здавалося в оренду все. Подекуди „халупу“, яка і 200 доларів не коштує, здавали за 1 000–1 200 доларів на місяць. Хоча були такі громадяни, які пускали до свого житла переселенців лише за комірне або ж і зовсім безкоштовно дозволяли пожити. Було багато квартир, власники яких зменшували ціну до певного мінімуму. Так і з орендою житла у прифронтовій зоні — все залежить від характеру та совісті власника нерухомості», — розповідає ТСН.ua Сергій Курганов.
Колеги рієлтора, які зараз воюють на фронті, розповідають, що у них не було таких випадків, щоб бійцям доводилося платити за житло у прифронтовій зоні 30 тисяч гривень.
Навпаки, на одному з напрямків власниця двох приватних будинків, які розташовані поруч, впустила наших військових до вільного будинку і навіть ще їжу для них готувала. Хлопці лише вчасно постачали продукти. Така була домовленість. Бійці періодично щось замовляли з меню господині і жили повністю безкоштовно.
«Звісно, що хтось серед військовослужбовців може собі таку розкіш за 30 тисяч дозволити, якщо звик жити в гарних умовах і гроші трохи „ляшку печуть“. Такі винаймають окреме житло, але це радше виняток, ніж масове явище. Чув, що багато військових винаймають собі житло, але не за такі шалені суми, або ж до чоловіка-військового приїжджає дружина, і вони на тиждень винаймають квартиру не за всі гроші світу», — додає рієлтор.
Один фіксується, а миється цілий взвод
За словами експерта, військові винаймають житло і в Києві, але для однієї особи, Це доволі рідкісні випадки. Зазвичай це пара — хлопець і дівчина, які обоє служать у ЗСУ. В середньому бюджет становить від 10 до 15 тисяч гривень.
«Бувають і кумедні випадки. У нас за договором орендував однокімнатну квартиру в Києві один військовослужбовець за 12–13 тисяч на місяць. Але за витратами води ми встановили, що там, напевно, мився і відпочивав увесь його підрозділ. За місяць за показниками лічильника він витратив під 45 „кубів“ води, Там ще у квартирі стояв бойлер, і електроенергії теж чимало „накрутило“. Довелося робити зауваження», — підсумовує Серій Курганов.
