Російські окупанти вбили відважного воїна та батька двох дітей. Андрій Головань з позивним “Малий” виконував бойові завдання у складі 95-ї окремої десантно-штурмової поліської бригади ДШВ ЗСУ на посаді стрільця-снайпера. Його дружина Вікторія особисто розповіла Главредупро бойовий шлях воїна.
Що відомо про Андрія Голованя
Андрій Головань народився 1980 року. Він був родом із Сум. Єдина дитина у батьків стала світлою людиною, яка завжди могла прийти на допомогу. Він дуже любив своїх батьків, став їхньою опорою та підтримкою.
Андрій познайомився з Вікторією та підкорив її серце своєю добротою.
“Він відгукувався на всі прохання. Це була дуже світла людина. Він завжди прийде на допомогу, завжди віддасть останнє. Він був світлою і золотою людиною”, – каже Вікторія.
Згодом пара побралася. У них народилося двоє прекрасних дітей. Нині Яні 17 років, вона студентка, 9-річний син Владислав навчається у 4-му класі. Андрій та Вікторія прожили у шлюбі цілих 19 років та завжди підтримували одне одного.
У цивільному житті Андрій працював слюсарем по ремонту обладнання. Під час повномасштабного вторгнення він отримав повістку та пішов захищати країну на фронт.
Участь у боях
Андрій Головань з позивним “Малий” потрапив на фронт у червні 2024 року. Він виконував бойові завдання на Торецькому напрямку в Донецькій області.
“Йому дуже важко там було. Умови, в яких вони знаходилися були дуже важкими, сидячи у тій “норі” при його зрості 182 см. Там літало все, що могло літати: і дрони, і КАБи, і артобстріли були”, – каже дружина чоловіка.
Цікаво те, що позивний “Малий” був символічним для нього, адже пройшов з ним крізь все життя. Ще у шкільні роки Андрій був найвищим у компанії, але друзі вирішили його так називати. Так вийшло і на фронті. Андрій був найвищим серед побратимів, але вирішив взяти позивний “Малий”.
Дружина, діти та батьки чекали чоловіка вдома та вірили, що він зможе повернутися, але цього не сталося. В якийсь момент зв’язок з Андрієм обірвався.
Загибель Андрія Голованя
У липні 2024 року Андрій пішов на позицію та пообіцяв вийти на зв’язок через чотири дні. Однак дружина так і не отримала від нього звістку. Вікторія написала побратиму і той пояснив, що вихід з позиції затримується через щільний артилерійський обстріл. У таких умовах йти в тил було небезпечно та дуже ризиковано. Андрій мав вийти з позиції наступного дня, але навіть тоді він не зателефонував коханій.
Виявилось, що ротація все ж відбулася. Андрій з іншими побратимами вийшов з позиції та направлявся у бік тилу. Однак у цей момент росіяни почали обстрілювати цей квадрат артилерією. Чоловіка знайшли вже мертвим.
“Мабуть, росіяни засікли їх дроном. Тоді всі, хто виходив з позиції, їх накрило артобстрілом. Там шансів не було ні в кого. У нього були осколкові поранення несумісні з життям”, – пригадує Вікторі.
На момент загибелі йому було 43 роки. Згодом жінці зателефонували з бригади та повідомили, що її коханого вбили росіяни. Найважче було повідомити цю звістку дітям та батькам Андрія.
“Діти пережили дуже важко. Він був дійсно тим татом, який був присутній у житті дітей. Він моментами був для них навіть ближче, ніж мама. Вони досі на кожному кроці згадують тата. Батьки дуже важко відреагували на втрату сина. Батько взагалі не пережив цього, у травні ми його поховали. А мама лишилася. Це дуже важко втрачати дітей. Він був дуже значимим для них сином”, – зізнається жінка.
“Андрій уві сні попередив про початок Курської операції”
Після смерті Андрій часто приходив у снах до своїх рідних. Він намагався підтримати їх навіть зі світу мертвих. Вікторія часто відчувала, що її коханий поруч, особливо, у найскладніші моменти.
“Він у снах казав, що він від нас не піде, що він завжди був з нами і залишається. Навіть були такі моменти, коли дуже важко, тоді з’являлось відчуття, що мене хтось бере за плечі і обіймає. А одного разу я прокинулась від того, що мене наче ковдрою хтось накрив і я відчула запах цигарок. Хоча у нас у будинку крім Андрія ніхто не курив, а вікна і двері на той момент були всі закриті. Я зрозуміла, що це він”, – зізнається вона.
А одного разу Вікторії наснився дивний сон, у якому Андрій збирав рюкзак та сказав, що їхатиме на позицію на кордоні.
“Я розумію у сні, що він загинув, що він може туди не йти, а він каже: “Я повинен бути зі своїми хлопцями на кордоні і бути спокійним, що у вас тут все добре”. Вже за тиждень після цього розпочалася Курська операція і його бригаду перевели на цей напрямок”, – каже Вікторія.
Петиція
Родина Андрія Голованя просить підтримати їх та підписати петицію про посмертне присвоєння звання Героя України за його вірність та мужність.
“До останнього подиху він гідно боронив рідну землю, віддавши своє життя, маючи ще стільки планів та нездійсненних мрій – за нас із вами, за вільну Україну. Сім’я втратила свою найміцнішу опору, найкращого чоловіка, сина, батька”, – йдеться у тексті петиції.
