Латинський девіз «Fortitudo. Honor. Victoria» — «Мужність. Честь. Перемога» — гордо майорить на емблемі 155-ї окремої механізованої бригади. Але тепер ці слова звучать гіркою іронією. Ім’я командира цього підрозділу Станіслава Лучанова, відомого під позивним «Орел», стало синонімом жорстокості та безкарності. Після гучної справи про викрадення та вбивство двох братів у Київській області вся увага прикута до людини, яка мала захищати, а натомість, за версією слідства, стала організатором розправи.
Хто ж він такий насправді? Герой війни з трьома орденами чи запальний керівник з темним минулим, алкогольними демонами та купою боргів? Ми зібрали воєдино розрізнені факти, щоб показати повну картину.
Від горохів до генеральських погонів: шлях «цивільного» офіцера
Історія Лучанова починається не з героїчних зведень, а з тихого села Андріївка на межі Дніпропетровщини та Запоріжжя. Народившись у 1980 році, він закінчив військовий університет, але швидко полишив службу. Коли у 2014 році гриміла війна, Лучанов був цивільним. Він орав городи, вирощував капусту, возив авто з Європи та навіть відкрив ФОП на запчастини.
Проте совість (або, можливо, амбіції) не дала йому сидіти склавши руки. Він став активним волонтером, допомагаючи своїй колишній 93-й бригаді. Але вже тоді промайнули перші тривожні дзвіночки. У 2016 році Лучанов публічно звинуватив співробітників СБУ у побитті та знущаннях, назвавши їх «перевертнями в погонах». Тоді це викликало резонанс, але згодом він зник з медійного поля, поринувши у сімейне життя та… борги.
З початком повномасштабного вторгнення він повернувся у стрій, але не одразу. Спочатку евакуація, потім — мобілізація у 2023 році разом із дружиною. Але шлюб тріснув. Алкоголь, скандали, погрози колишній дружині та величезні борги, які він приховував від родини, стали причиною розлучення. Кредитори шукали його скрізь, а він, тим часом, робив стрімку кар’єру.
Підозрілі смерті та «залізна» дисципліна
Кар’єрні сходини Лучанова вражають швидкістю. Від командира батальйону ТрО до начальника штабу елітного штурмового полку «Скеля». Саме на цей період припадає низка загадкових смертей у підрозділі, про які раніше писали журналісти. А у 2024-2026 роках він отримав одразу три ордени Богдана Хмельницького, останній — найвищого ступеня, вже у званні підполковника.
Але ореол героя почав тьмяніти ще до вбивства братів Мосейчуків. У травні стався інцидент із жорстоким побиттям бійця його ж бригади прямо на плацу. Лучанов тоді гаряче заперечував свою причетність, клявся у «бойовому братерстві» та нетерпимості до насильства. «Кожен військовослужбовець має бути захищений від несправедливості всередині колективу», — пафосно заявляв він. Чи повірив він у це сам?
Сусіди по селу Калинівка, де оселився комбриг із третьою дружиною та дітьми, описують його сім’ю як заможну, але конфліктну. Дорогі автівки, квадроцикли та постійні суперечки з місцевими — ось фон, на якому розгорнулася трагедія.
Фатальна сварка і ціна образу
Усе змінилося влітку цього року. За версією слідства, причина жахливого злочину була банальною і страшною одночасно. Один із братів Мосейчуків нібито образливо висловився про дружину комбрига. Коли Лучанов вимагав вибачень, отримав відсіч. Гординя, підкріплена владою та зброєю, зіграла фатальну роль.
28 червня братів викрали просто з подвір’я. Їх вивезли на полігон у Полтавській області, де, за показами затриманих військових 155-ї бригади, розстріляли. Тіла знайшли закопаними у лісосмузі лише 9 липня. Серед затриманих — дев’ять військових, включаючи командира батальйону Олексія Долголенка, якого називають безпосереднім виконавцем страти.
Сам Лучанов намагався зникнути, але його затримали у Києві, коли він їхав до адвоката з дружиною. Наразі йому загрожує від 15 років до довічного ув’язнення. Слідство також розглядає версію, що викрадення маскували під «пошук дезертирів», хоча брати не мали жодного відношення до самовільного залишення частини.
Ця історія — не просто кримінальна хроніка. Це дзеркало, в якому ми бачимо небезпеку безконтрольної влади та «кругової поруки» навіть у воєнний час. Чи стане покарання комбрига прецедентом справжньої справедливості, чи черговою плямою на репутації ЗСУ? Відповідь дасть суд.
А що ви думаєте про цю справу? Чи вважаєте ви, що такі злочини повинні каратися максимально суворо, незалежно від звання? Пишіть свою думку в коментарях та обов’язково поділіться статтею з друзями!
