Майже пів року двоє нацгвардійців утримували позицію під Покровськом без можливості відійти.
Під постійними мінометними обстрілами, атаками дронів і піхотними штурмами Текіла і Повар залишалися на рубежі, де щодня вирішувалося не лише питання оборони, а й межа людської витримки.
На цю позицію вони заходили втрьох — разом із побратимом на псевдо Музикант.
Тоді ще ніхто не знав, що вже за деякий час двоє з цієї трійці залишаться тут удвох — майже на 160 днів.
Зайшли втрьох — залишилися вдвох
Добре замасковане укриття дозволяло гвардійцям довгий час залишатися непоміченими. Вони вели спостереження, здійснювали розвідку, прикривали побратимів і допомагали евакуйовувати поранених. Часто це доводилося робити під мінометним вогнем і під наглядом ворожих дронів.
Згодом противник виявив позицію. Почалися регулярні обстріли з мінометів, удари артилерією, атаки дронів і піхотні штурми. В одному з боїв Музикант отримав поранення – його змогли евакуювати. Текіла і Повар залишилися удвох. Невдовзі шляхів для відходу не стало зовсім.
Побут без зайвого і рух лише в сутінках
Їхні дні складалися з постійних чергувань і короткого сну. Поки один спостерігав за сектором, інший намагався відпочити або приготувати щось гаряче. Воду брали з найближчого джерела. Пересувалися лише в сутінках, щоб не видати позицію ворожим дронам. Жодного зайвого руху, жодного світла.
Іноді холод і темряву окопу порушувала окопна свічка — кілька хвилин тепла й світла серед постійної загрози. Після особливо важких обстрілів гвардійці хрестилися і молилися — коли здавалося, що укриття може не витримати.
«Коли укриття розбирається над головою»
«Найважче – мінометні обстріли, коли укриття розбирається прямо над головою, – згадує гвардієць на псевдо Повар. – Вижили завдяки дисципліні й чіткому виконанню наказів. На позиції головне – вода, боєкомплект, медицина і підтримка побратима. Коли ставишся один до одного, як до брата, можна витримати багато».
Повар уклав контракт з Національною гвардією одразу після строкової служби. Увесь цей час він провів пліч-о-пліч із Текілою — під обстрілами, у стрілецьких дуелях з ворожою піхотою і після кількох контузій.
Думка, яка не дозволяла зламатися
Під час боїв могло зникнути все — їжа, зв’язок, речі. Тому найціннішими залишалися вода, ліки й мінімальний запас провізії. А ще — думки про рідних.
«Я знав, що колись діти спитають, що я робив, коли прийшла війна, — каже Повар. — Саме ця думка не дозволяла зламатися. Ми стояли заради своїх рідних і своєї землі».
Зв’язок із близькими був рідкісним — іноді командир прикладав радіостанцію до мобільного телефону, щоб передати кілька слів додому.
Вийшли під обстрілом — нескорені
За ці місяці між Текілою і Поваром не раз доходило до справжніх стрілецьких дуелей з ворожою піхотою — там усе вирішували швидкість, навченість і витримка. Лише нещодавно ситуація дозволила провести ротацію: під вогнем до позиції прорвалися побратими й замінили оборонців.
Втомлені, контужені, але незламні, Текіла і Повар вийшли до своїх. Тепер вони відновлюють сили й готуються передавати бойовий досвід іншим. Бо на війні вирішує не лише зброя — вирішують люди, які залишаються на позиції навіть тоді, коли дороги назад уже немає.
Згодом російські війська виявили їхнє місце перебування. Позицію почали накривати мінометами, артилерією, атакувати дронами та штурмувати піхотою. Під час одного з боїв Музикант отримав поранення і його евакуювали. Текіла й Повар залишилися удвох, а з часом шляхів для відходу вже не було.
Що ви думаєте про цю новину?
Напишіть свою думку в коментарях під постом у Facebook і слідкуйте за сторінкою, щоб не пропустити наступні новини.
Обговорити цю новину у Facebook Ваш коментар допоможе іншим читачам побачити цю новину
