Забужко: Пророцтво львівського екстрасенса збувається вже зараз… Це був 1983 рік…

Подаємо мовою оригіналу:

Oksana Zabuzhko (Оксана Забужко)

Будьте першими в курсі головного

Додайте «Силу Слова» до улюблених джерел у Google — і наші новини будуть вище у вашому пошуку.

Шалено це все-таки цікаво – стежити за тим, як відбувається МАТЕРІАЛІЗАЦІЯ ІДЕЇ…

Від перших обережних натяків і прогнозів, від публічних згадок особливо відважних лібералів про те, що “більшу частину Росії населяють неросійські народи, які мають право на самовизначення”, – через колосальний символічний перелом (ми його належно ще не оцінили!) – вступ українського війська на землю Курщини – до точно сформульованого гасла, на футболці спершу українського президента, відтак литовської спортсменки, і от уже, буквально назавтра після скандалу в Будапешті – починає кружляти в мережі конкретна мапа конкретного року: наступний крок обростання ідеї “м’ясом”! Now it sounds like a plan.))

А тепер сідайте кружка, і я розкажу вам бувальщину, яку мені оповідали з перших рук колись у Львові.

Отож у темні й сумні щербицько-брежнєвські часи був там славний на все місто й околиці знахар-екстрасенс на ім’я Гаврило, якого боялись і менти, і КГБ, бо він, поки його вели в камеру, встигав розповісти конвоїрам все про їхнє минуле, теперішнє й майбутнє, а містичний страх для совка-атеїста – це така штука, від якої не захистить ні Брежнєв, ні Андропов…

Тож Гаврила заперли подалі від біди, щоб не муляв очі начальству, охоронцем кудись на завод, і він собі й далі жив як хотів – провадив прийом хворих і стражденних, що пливли до нього плавом, і казав, що і кому вважав за потрібне.

Чоловік, який мені оповідав цю історію, був тоді студентом і проходив на тому заводі практику весною 1983-го – коли Генсеком уже став Андропов, почалися міліцейські облави на людей по магазинах і кінотеатрах (чому не на роботі?), стало ясно, що готується якась жахлива гебешна диктатура, – і перелякані студенти, вискочивши з цеху на перекур, гарячково обговорювали – що ж це воно тепер буде, і як його жити, і як рятуватись від такої держави?..

І тут біля них зупинився дід-сторож (вони не знали, хто то) і сказав (цитую дослівно, як мені було переказано):

– Хлопці, ви тим не журіться: та держава скоро так щезне, що й не зогледитесь.

Буде Україна, і Росія окремо, будуть вони нас іще тягти в Союз, буде велика війна, але недовго, – а вкінці з цілої тої Росії зостанеться стілько, що буде видно в Москві з балкона.

Я до того вже не доживу, а ви ще побачите. (с)

Це був, повторюю, 1983 рік: перша, відома мені, публічна озвучка ідеї.

Хлопці запам’ятали).

А тепер уже лишається – тільки спостерігати, як вона втілюватиметься: процес так само захопливий, як рух від першого задуму в голові творця (тут було б правильно з великої – Творця) – до готового твору.

В добрий час!