Професор американістики Скотт Лукас в ефірі 24 Каналу припустив, що переломний момент міг настати тоді, коли Трамп опинився у серйозних фінансових труднощах. За його словами, саме в цей період Росія могла особливо вдало зіграти на його грошових проблемах і самолюбстві.
Коли Трамп став корисним для Росії?
Коли йдеться про зв’язки Трампа з Росією, Лукас радить бути точними у формулюваннях. Агент і актив – це не те саме. Агент свідомо працює на чужу спецслужбу, а актив може навіть не розуміти, що його використовують у потрібний момент і в потрібний бік. Саме так він і пропонує дивитися на Трампа, бо Москва, на його думку, бачила в ньому не обов’язково виконавця, а людину, на яку можна впливати через марнославство, увагу і вигоду.
Актив не обов’язково знає, що працює на Росію. Ви можете бути корисними для росіян і навіть не усвідомлювати цього,
– пояснив Лукас.
Перші підходи до Трампа, за цією версією, почалися ще наприкінці 1970-х через чехословацькі спецслужби, які діяли в радянській орбіті. У 1980-х до цього вже долучився КДБ: з ним зустрічалися, говорили компліменти, підігрівали самолюбство і дивилися, наскільки добре він реагує на таку увагу. Для Москви важливим було побачити не просто бізнесмена, а людину, яку можна підштовхувати в потрібний бік без прямого наказу.
У 1980-х Трамп був корисний для них, бо вже тоді говорив, що США треба вийти з НАТО або хоча б обмежити свою участь у ньому,
– сказав професор американістики.
Потім це стало ще помітніше в його публічних заявах, він дедалі частіше бив по зв’язках США з союзниками, говорив про гроші для НАТО, тиснув на Німеччину, Японію та партнерів загалом. Саме тому Росія побачила в Трампі вигідну для себе фігуру ще задовго до його приходу в Білий дім.
Росія зіграла на грошових проблемах Трампа
Після розпаду Радянського Союзу інтерес до Трампа не зник. На початку 2000-х у нього почалися серйозні фінансові труднощі, і саме в цей момент росіяни знову побачили для себе можливість. Йшлося вже не лише про компліменти чи особисту увагу, а про гроші, які для нього тоді мали особливе значення.
На початку XXI століття, коли у Трампа почалися серйозні фінансові проблеми, росіяни знову це використали,
– зазначив Лукас.
Як приклад він навів історію з нерухомістю у Флориді, за його словами, Трамп купив цей об’єкт приблизно за 40 – 45 мільйонів доларів, будинок був у поганому стані, із пліснявою, а потім раптом з’явився російський бізнесмен, який запропонував за нього 95 мільйонів. Саме в таких епізодах, на його думку, і видно, як Росія працювала не через ідеологію, а через вигоду.
Йому тоді були дуже потрібні гроші,
– наголосив професор американістики.
Росіяни розв’язували одразу дві задачі, з одного боку, через такі угоди могли відмивати гроші, а з іншого – зміцнювали у Трампа відчуття, що поруч із ними можна швидко заробити великі суми.
До уваги! Дональд Трамп заявив, що більше довіряє Володимиру Путіну, ніж європейським союзникам, і вважає, що російський лідер не боїться Європи. Також він сказав, що з Володимиром Зеленським йому домовлятися складніше, ніж із Путіним.
У Кремлі побачили свій шанс, коли Трамп пішов у політику
Історія, про яку говорить Лукас, не закінчилася на грошах і старих контактах. У 2013 році росіяни вже добре бачили, як працює самолюбство Трампа, а коли той у 2015 році вирішив іти в президенти, для Москви це стало значно більшим шансом. Йшлося вже не просто про корисного бізнесмена, а про людину, яка могла опинитися на вершині американської влади і просувати вигідні для Росії речі, навіть не сприймаючи це як роботу на неї.
Коли у 2013 році Трамп отримав записку від Путіна, росіяни дуже вдало зіграли на його самолюбстві. Вони побачили, що він може бути для них корисним,
– сказав Лукас.
Після приходу Трампа в Білий дім ця корисність вже проявилася у конкретних діях. Лукас нагадав про звільнення директора ФБР Джеймса Комі у 2017 році, після якого Трамп хвалився російським посадовцям, що прибрав людину, пов’язану з розслідуванням російського втручання у вибори. Він згадав і Гельсінкі 2018 року, коли Трамп публічно поставив слова Володимира Путіна вище за оцінки американських спецслужб.
Коли у Гельсінкі в 2018 році його поставили перед вибором, кому вірити – американським спецслужбам чи Путіну, він обрав Путіна. Ось це і є визначення активу,
– наголосив професор американістики.
Саме тому в цій історії, на його думку, не обов’язково шукати класичну схему зі свідомою вербовкою. Досить того, що Росія навчилася точно тиснути на його слабкі місця і отримувала з цього політичну вигоду.
