“Покровськ. Красноармійськ. 2014-го ми прийшли відвойовувати Донбас і почали це з Красноармійська. У цих містах Донеччини весною після Майдану я вперше стиснув автомат і народився вдруге. І живу зараз тим, який виник тоді з териконів, зі степів, з радянських сталевих і чавунних промзон. Із вугільної пилюки, що скрипить на зубах”, – пише політик та військовослужбовець Ігор Луценко на своїй сторінці в соцмережі “Фейсбук”, передають Патріоти України, та продовжує:
“Красік – для мене це там буде вічно живий мій командир Микола Коханівський, вічно сновигатимуть із його бази на Піски дивовижні позашляховики, котрі працюють на суміші бензину, мастила й Божого духу.
Покровськ – ще ось буквально вчора я витягував із судів і СІЗО проукраїнських місцевих, котрі в зарубі з ватою.
Скільки людей лишилося на цьому світі, котрі пам’ятають те все?
Ми сторожко переміщалися його плутаними естакадами, ховалися по цехах і підвалах, потім – ішли далі. А Красік ми приручили. І народився Покровськ – дитя нашої крові, нашої сміливості й готовності йти попри все.
І таким солодким він був! Найлюксовіше місто Покровськ – бо його кав’ярні й піцерії найніжніші, бо це коли ти вертаєшся з боїв і сідаєш у мирне місто, у його найм’якіші крісла, говориш до найусміхненіших офіціанток. І ті все розуміють.
Ой, як соромно було мені дивитися в очі тим офіціанткам рік тому, бо я вже тоді знав усе, що буде, що відбувається зараз.
Тепер Красік-Покровськ уже десь там, де й інші мої найрідніші – Бахмут, Авдіївка, Вугледар, Курахове, Селидове. Вся моя найголовніша в житті Батьківщина.
Звісно, ми туди повернемося. Ми маємо, зціпивши зуби, примусити свою боягузливу державну машину встати й воювати. Ми маємо, залишивши огиду, переконати свою сонну країну встати й воювати. Які ще варіанти для нас? Ми ж народилися там, на божественному Донбасі, наша кров змішана з його землею, і ми ж – то він, без краю й зупину”.
