“Кричущий випадок, що стався на Дніпровщині на п’яті роковини убивства журналіста Павла Шеремета. Обидва кейси – про безправність військових і волонтерів перед поліцейською сваволею. Поліція каже, що почала розслідування. Однак чи хтось згадає, коли в Україні поліцейські чи судді отримували реальне покарання?” – пише політтехнолог Олексій Голобуцький на своїй сторінці у соцмережі “Фейсбук”, передають Патріоти України, та продовжує:
Поки ветерана упокорювали кайданками, він просив поводитись по-людськи, кричав, що у нього зібрана по шматочках рука і вставлена металева пластина, але поліціянти на це не зважали, російською мовою застерігаючи ветерана “нє сопротівляться”. Один із патрульних назвав ветерана “інвалідом на голову”.
Боєць “Ямаха” 25-ї Січеславської ОПДБр (до ЗСУ пішов у 20 років) каже, що затримали за лайку у бік поліціянтів (дрібне хуліганство). Проте сам він вважає, що причина в іншому.
“Мене було заарештовано за вимогу предоставити до ознайомлення документи працівників поліції, які, як вони самі стверджують, затримали мене за дрібне хуліганство. Правопорушень з боку мого автотранспортного засобу не було, що підтверджує відсутність постанови та фактичних доказів, чого не сказати про їхнє авто.
Поліцейський спочатку знущався з мене, що не розуміє, про які документи йде мова і що в нього їх багато. На моє неодноразове зауваження, що я інвалід, він відповів, що я – інвалід на голову, навіть не знаючи, що я зазнав тяжких фізичних та психічних порушень на війні і лікуюся вже більше півтора року. Хочу добитися правосуддя та показати народу, з чим стикнувся я, повернувшись з війни!”.
Поліція Дніпровщини каже, нібито “вже відреагували, розпочато службову перевірку, щоб встановити правомірність дій наряду поліції на місці події. На час перевірки поліцейські відсторонені від виконання службових обовʼязків”. “Зауважимо, що поліцейські з повагою та шаною ставляться до усіх військовослужбовців та ветеранів війни, адже і працівники поліції несуть службу на передовій у складі Сил безпеки та оборони”, – йдеться у повідомленні поліції.
Безкарність породжує вседозволеність. Коли в нас востаннє по-справжньому карали поліцейського, суддю, прокурора? А за перевищення повноважень, недбалість, зловживання повноваженнями? А за дії щодо бійця, військового медика, волонтера? До речі про поліцейське свавілля і презирство до закону: на день, коли ганебна ситуація з ветераном-десантником набула розголосу, якраз припала 5-та річниця скандальної справи про вбивство Павла Шеремета. Це там, де дитячого кардіохірурга Юлію Кузьменко теж тягали на допити по холоду в одному светрику, безжально заламували тонкі пальці хірурга…
“Юлія Кузьменко, дитячий кардіохірург та волонтерка, провела за ґратами 244 дні, 8 місяців. “5 років з того дня, як я зранку ще оперувала дітей, а по дорозі з роботи …сталося маски шоу. Я памʼятаю. Ми памʼятаємо.
Тюрму.
Допити.
Наручники.
Обшуки.
Автозаки.
Камери.
Як мене годинами водили по морозу по вулиці в одному светрі на цепу, як собаку – теж памʼятаю”.
Чи хтось вибачився? Ні.
Військова медсестра Яна Дугарь перебувала під цілодобовим домашнім арештом багато місяців без належних доказів, хоча на момент вбивства Павла Шеремета перебувала в зоні бойових дій. Чи хтось вибачився? Ні. А що зі справою? Реально за 5 років розгляд по суті так і не почався”.
Чи хтось із вас реально вірить в покарання поліцейських? За дії тоді чи тепер? А їхніх керівників, за яких тільки зміцнились отакі норми? В Європі після подібного інциденту вже звільнився б профільний міністр і керівництво управлінь, щодо яких вже було би розпочато розслідування (неналежна якість виконання повноважень, ігнорування порушень на місцях і т.п.). У нас хтось на таке сподівається?
Отож-бо. Тому я й кажу: зовнішнє управління для нас на цьому етапі – найкращий варіант, нехай і неприємний для самоповаги. Бо такі керівники не будуть пов’язані наскрізно з системою. Бо в них не впаяний намертво корупційно-кастовий модус операнді. Бо в них наявна хоч якась звичка відповідати за свої косяки й косяки підлеглих”.
