“Підсумки понад годинної розмови Трампа з Путіним: щось пішло капітально не так, але Трамп не одразу це зрозумів. А тепер пізно. Трамп спочатку опублікував у своїй соцмережі оптимістичний пост за підсумками розмови, тоді видалив його (ймовірно, пояснили, що анонс зі слів Путіна «відповіді на удар» виглядає благословенням Путіна на жорсткі удари по Україні), тоді перезалив без змін – бо смикатись було вже пізно. Путін вже використав його заяву”, – пише політтехнолог Олексій Голобуцький на своїй сторінці у соцмережі “Фейсбук”, передають Патріоти України, та продовжує:
“Тепер чекаємо тяжких масованих ударів найближчі 48 годин: США вже попередили своїх громадян в Україні бути обережними. Хоча досі можливе і рішення Кремля просто замовчувати і далі тему нашого удару по стратегічній авіації. Принаймні, поки Путін саме так і діє. Схоже, розраховує, що про це приниження у Росії «забудуть».
До речі, Трамп спробував трохи нівелювати ефект свого невдалого звіту про розмову – буквально з різницею у сім хвилин з перезалиттям того ж посту він поставив репліку, що «Конгрес може дати важелі тиску на Путіна». Очевидно, сподівався виправити «середню лінію» на більш жорстку щодо Росії. Але це не виглядає переконливим. Тим більше на тлі одночасного прохання до Сенату відкласти запровадження чергових санкцій щодо РФ (ті ж «500%»).
Загалом же публічна оцінка дипломатичних досягнень лідерів НАТО за останні дні оптимістична: мовляв, Україну вдалось вмовити «не ескалувати» і відмовитись від ударів по ядерній військовій інфраструктурі (пускові шахти, пункти виявлення атак тощо). Обмежитись тільки ударами по інших «легітимних військових цілях». Ця позиція також виглядає не надто переконливою. Однак принципи дипломатії змусили до подібного.
При тому варто відзначити, що загальний дискурс Кремля не змінився: Путін не виходить з переговорів – Трампу було заявлено, що «переговори у Стамбулі були корисними», однак без уточнень, чим саме. І Путін тиснутиме через ці переговори далі. Але затягуватиме ситуацію до осені у сподіванні відіграти більш вигідні позиції (і більше окупованих територій) для початку реальних переговорів. З іншого боку, «Павутина» продемонструвала, що Україна у будь-який момент може завдати настільки ефективного удару по дійсно важливих військових об’єктах ворога, що він нівелює весь той невеликий обсяг територій, який вдасться завоювати РФ за період затягування переговорів.
Хоча Путін не забуває чи не щодня повторювати, що йому «нема з ким говорити» від України (під час цієї розмови теж не полінувався повторити, що питання розмови безпосередньо з Зеленським «ніколи не стояло у практичній площині»).
Тиск на нас через переговори продовжуватиметься, бо Росія не має змоги відповісти симетрично на «Павутину» й руйнування залізничної логістики. Очікуваний черговий масований удар навряд зможе стати серйозною відповіддю.
Ядерний удар, звісно, може «вирішити проблему України» – однак натомість покаже Путіна божевільним маніяком перед лідерами США і Китаю. І призведе до ліквідації – поки йому не спаде на думку так само вдарити деінде. Отже, ядерної реакції на приниження «величної держави» ударом по стратегічних аеродромах і ядерній тріаді Путін дозволити собі не може. А все інше малоймовірно що потягне на реакцію – бо в нас просто немає настільки крупних виробництв ВПК і аеродромів. А сенсу у «ліквідації центрів прийняття рішень» нема – бо військові цілі навряд вдасться дістати, а жертви серед цивільних будуть великими (з відповідною реакцією НАТО).
Плюс цього не дозволять російські еліти – вони десятиліттями крали не для того, щоб завершувати життя у бункерах. Як і Путін, зрештою.
Отже, на сьогодні стратегічна позиція Росії вже програшна. Жодна мета «СВО» так і не була досягнута за понад три роки (якщо ми не прогнемось у суто політичному плані). З війни Путін, очевидно, вийти просто так не може. Знищити Україну у коротко- і середньостроковій перспективі найімовірніше теж не зможе. Лишається питання територій.
Путін ризикнув почати повномасштабний напад з розрахунку на вирішення найголовнішого питання – політичне знищення України. Грузія показала, що військовий варіант не обов’язковий для отримання контролю над іншою державою. Але з Україною Путін нічого подібного не досяг і навіть віддалився від таких результатів порівняно з ситуацією на 2021-й і тим більше на 2013-й рік.
Путін, і останній виступ це підтвердив, розраховував за результатами «СВО» на новий Потсдамський світ, переділ пострадянського простору і утвердження Росії одним з глобальних лідерів як «нового СССР». А отримає тільки заморожений конфлікт. А щойно щось трапиться з Путіним чи Росією, відбудуться якісь внутрішні політичні зміни там – Україна з високою ймовірністю поверне все вкрадене (і ООН це підтримає). Хоча і, найпевніше, не в цьому поколінні. Бо не пішла на капітуляцію.
Звісно, це не знищує ймовірність, що ми повністю програємо. Це теж все ще можливо. Однак «Павутиння» саме у політичному плані продемонструвало розгубленість Путіна – Україна знайшла «голку в яйці» Путіна. Тому вірогідність того, що Україна встоїть, за останній тиждень помітно зросла”.
