Там вона мешкає з початку повномасштабної війни
Полтавчанка Альона Бережна у соцмережах детально описала свої відчуття від візиту додому в Полтаву після 2,5 років тимчасового захисту в Австрії.
Оскільки в коментарях чимало українців погоджувалися з авторкою допису – подаємо його без змін:
Людей і машин – більше вдвічі.
Не дуже зручно, та разом з тим – приємне відчуття міста, в якому кипить життя.
Приємно порадувала кількість нових будівель та нових цікавих закладів, кав’ярень. Хоча і старих багато позакривалося.
Змінилася сама атмосфера міста – від вальяжно-провінційної вона стала більш зібрано-діловою.
Як раніше я відчувала від Харкова, наприклад.
Не скажу, що прям напружена, але люди стали більш сфокусовані.
Більше «чітко по справі», менше «а паґаваріть», немов на перший план вийшло дійсно головне.
Ще щодо атмосфери. Не знаю як інакше пояснити – в Україні відчуваю свободу прямо в повітрі. Якась така безмежність.
Після Австрії прям яскраво чутно.
Щось схоже відчувала ще в Бельгії.
Ціни зросли в 2 рази. Я знаю, що ви знаєте.
І я знала коли їхала, та все одно був когнітивний дисонанс від булочки за 35 грн чи пляшки води за 22.
І сумно стало від пакування сиру у улюбленому магазинчику – не по звичних 500 грам, а по скудних 250.
Мабуть щоб ціна на нього не так очі різала.
Із смішного – я майже забула назви вулиць!
Такого ніяк не очікувала. Як швидко мозок позбавляється інформації, що не використовується.
Так і не звикла до шуму генераторів на вулицях. Відчуття, що скрізь перманентно йдуть ремонтні роботи.
Порадував чогось ринок. От де завжди вирує життя і бабульки з кропом, лісовими грибами і чорноплодною рябиною.
От де справжнє біо, а не ті «фермерські ринки» втридорога.
Ціни на ручну працю – тут є сенс щось ремонтувати. В Австрії, наприклад, реально легше викинути те взуття. Тому і на секонд звідти багато йде.
Відвикла від того що мене скрізь розуміють і я розумію що люди кажуть.
Що не кажи, це додає відчуття розслабленості, з’єднаності з людьми.
Десь жарт підтримати, щось прокоментувати.
Також забавне «середнє по лікарні»: в Австрії часто спочатку може бути все чемно і дружньо, а потім може виплисти конфлікт. В Україні про всяк випадок спочатку наїдуть, потім розслабляться, а там і до дружності недалеко.
Нова пошта – отримала замовлення менше, ніж за добу… як же я скучила за таким сервісом.
Звісно, люди. Вкотре переконуюсь, що без своїх людей навіть рідне місто якесь пусте. І навпаки, звичайне місце розквітає від гарної компанії. В цей раз було особливо сильно помітно.
І немов трохи вже не вписуєшся в місто, яке прекрасно живе і без тебе. Мої клієнтки знайшли інших майстрів з йоги, танцювальні компанії переділилися і я там вже майже нікого не знаю. Трішки сумно.
Мене питали, чи змінилися в мене відносини з близькими людьми, які не виїжджали.
Виявилося, що майже всі мої найближчі – виїхали і розкидані по Європі.
З тими ж, хто залишився – все так само тепло і затишно.
Дехто жалкує, що не спробували виїхати. Типу – втрачена можливість.
З більшістю знайомих – все рівно, коректно, з розумінням і цікавістю.
Не всі роздуми Альони були підтримані коментаторами авторки з Полтави:
Сергей Балашов
хочете відразу влитись в наше життя після трьох років війни? в людей другі думки тут геть.
Наприклад Охмантид, Кривий ріг, Харків , Київ, Херсон Дніпро та Запоріжжя звичайно, та наша мати Одеса стогнуть та стікають кров’ю, тисячі загиблих і зниклих безвісти, а ви про каву та кав’ярні, краще не постуйте свої думки з чужини – це потрібно пережити з усіма тут
Sergiy Mykolayovych
Пост цікавий, гарно написано. Але щось ні слова про війну, про повітряні тривоги, тисячі свіжих могил, про безліч фотографій загиблих хлопців на центральних площах наших міст…
Олена Похілько
Абсолютно схожі відчуття від повернення в рідне Запоріжжя, після півтора року в Польщі. Але я точно розумію, що мій світ тут, а отримавши такий колосальний міжкультурний досвід, українці після повернення зможуть втілити найкращі його прояви в нашій країні. Щиро в це вірю)
Света Косинская
Україна – найкраща країна у світі! Була, є і буде!
