Російські успіхи пояснюють нестачею досвідченої української піхоти і переспрямуванням ресурсів на Курську наступальну операцію.
Останніми днями аналітики та безпосередньо військові визнають, що український фронт обвалюється. Саме тому, кажуть вони, противник за три дні фактично без бою взяв Новогродівку з населенням 14 тисяч і зайшов на територію Селидового.
“Тривалий час ситуація на Донбасі цілком доречно характеризувалася як важка, але контрольована, — написав в одній із соцмереж офіцер 12-ї бригади спеціального призначення “Азов” Нацгвардії України Роман Пономаренко. — Однак тепер вона вийшла з-під контролю. Зараз виглядає, що наш фронт на Донбасі завалився. Оборона ЗСУ дезорганізована, війська втомлені, ослаблені, а багато підрозділів деморалізовані. Поповнення, яке надходить, здебільшого бусифіковане і не допомагає, а навпаки — ускладнює бойову роботу частин. Росіяни тільки тому не прориваються глибоко, бо їхні війська так само виснажені, як і наші. Однак вони зберігають значну кількісну перевагу і мають безмежні запаси боєприпасів”.
Схожий допис дещо раніше зробив і командир батальйону 47-ї ОМБр “Магура” Олександр Ширшин на позивний “Геній”. “Ми втрачаємо найкращих, найбоєздатніших людей щодня, тих, хто робив неймовірну роботу, — наголошує він. — Нові люди, навіть після десятиденного злагодження (що, повірте, багато в таких умовах) дають лише 5 — 10% користі. Позиції тримаються життями людей, а не їхніми навичками і виконанням команд. Офіцерський склад, навіть з кадрових, що сиділи в тилах або в навчальних центрах, настільки безпомічний і безтолковий, що не здатний вирішити найпростіших проблем”.
Аналітики відзначають, що у серпні російські війська просунулися на Донецькому напрямку швидше, порівнюючи з попередніми місяцями. “Там повний хаос”, — констатує Роман Погорілий, співзасновник моніторингового каналу Deep State, вказуючи на втрату таких ключових міст, як Новогродівка, і загрозу, що нависла над Покровськом.
Роб Лі, старший науковий співробітник Інституту зовнішньополітичних досліджень, пояснює російські успіхи нестачею досвідченої української піхоти і переспрямуванням ресурсів на Курську наступальну операцію. “Україна перекинула резерви під Курськ, залишивши менше можливостей для заповнення прогалин в інших місцях, — зазначає він. — Деякі з більш досвідчених бригад були замінені новими, менш досвідченими підрозділами”.
— У нас справді дуже серйозні проблеми на фронті, особливо на східній ділянці, в районі Покровська, — каже військовий аналітик, ветеран російсько-української війни Олег Симороз. — Ситуація у деяких населених пунктах вийшла з-під контролю. Там слабке управління військами — не тільки на рівні бригади, а й у взаємодії з артилерією та іншими підрозділами. Проблемою є те, що новобранці не проходять нормального бойового злагодження у підрозділі. Тому що сам підрозділ не виводять на ротацію — він перебуває на полі бою, і йому підвозять свіжу кров. Навіть за наявності особового складу такий підрозділ не боєздатний. Крім того, дається взнаки загальна втома військовослужбовців ЗСУ, зокрема тих, які тримають оборону на Покровському напрямку. А ще нам бракує снарядів.
Ключовою проблемою усе ж є непідготовленість оборонних позицій. Ця історія почалася ще з відходу з Авдіївки “на нові підготовлені рубежі”, яких насправді не було. Саме тому нам не вдається стабілізувати оборону. А ворог за короткий проміжок часу просунувся на понад 30 кілометрів на Авдіївському напрямку, який тепер став Покровським. Ситуація патова. Очевидно, що боїв за Покровськ нам не уникнути, місто треба обороняти за всяку ціну, адже воно для нас стратегічно важливе.
— Нам не вдається зупинити росіян, тому що, по-перше, їх чисельно більше, — зазначає виконавчий директор Українського центру безпеки та співпраці Дмитро Жмайло. — Зокрема, Покровський напрямок штурмує угруповання військ “Центр”, яке налічує близько 200 тисяч осіб.
По-друге, росіяни після прориву Авдіївського укріпрайону, який до нового року завалили трупами (убитих було щонайменше 13 тисяч), вийшли на певну рівнинну місцевість, змогли просунутися до Очеретиного, яке перетворили на свій логістичний хаб, і звідти підтримують наступальні операції. ЗСУ не можуть там закріплятися, тому що це низовина. Якщо ми спробуємо будувати якісь фортифікації та зариватися в землю, то нас просто закидають артилерією, керованими авіаційними бомбами і так далі. Тому ми далі намагаємося завдавати максимального ураження противникові і відходити, щоб зберегти життя особовому складу.
Але я б не сказав, що наша оборона на Покровському напрямку посипалася. Так, військові роблять усе можливе й неможливе для того, щоб стримувати окупантів. Є величезна перевтома, людей не вистачає. Та ситуація не безнадійна.
— Як вважаєте, чи послабила Курська операція наші можливості оборони на Донбасі?
● О. Симороз:
— Маємо дивитися на бойові дії через призму всього фронту, який тягнеться від Курської області до Харківської, Донецької, Луганської і півдня країни. Якщо оцінювати ситуацію комплексно, то входження на Курщину є авантюрним. Тому що ми перекинули туди доволі сильні підрозділи, зокрема десантно-штурмові війська, бронетехніку, артилерію. Якщо брати територіальну складову, то ми досягли певних успіхів, адже тримаємо під контролем низку населених пунктів Росії. Але що це дає нам з погляду геополітики? Путін показав, що насправді йому один із районних центрів країни не важливий. Йому важливіше захоплювати нові українські території, бути Наполеоном, переможцем.
● Д. Жмайло:
— Теза про те, що Курська операція послабила наші можливості на Донбасі, — це головна російська інформаційно-психологічна операція, яку активно розганяють у наших соцмережах. У росіян більше людей, більше артилерії, більше авіації. Незважаючи на всю західну допомогу, надану нам, ми з противником не ввійшли навіть у паритет за жодним видом озброєння. Противник нас просто проломлює кількістю. В України немає іншої можливості, щоби стабілізувати лінію фронту, як вдаватися до асиметричних дій. Курська операція — це приклад саме таких асиметричних дій, коли ми перевернули шахівницю, на якій з нами грають росіяни.
Якби ми перекинули на Донеччину ті сили, які спрямували на Курщину, то росіяни накопичили би ще більші резерви і все одно б нас перетиснули. Зауважте, РФ офіційно заявляла про збільшення свого угруповання на окупованих територіях. Нині воно налічує понад 520 тисяч, у планах було підвищити цю планку приблизно до 790 тисяч. Курська операція багато в чому змусила окупантів перебудувати свої плани і ще більше розтягнути свої резерви. На Курщині вони вже змушені тримати до 30 тисяч особового складу. Якби не наш прорив, то неважко здогадатися, на який напрямок вирушили б ці 30 тисяч.
— Коли б ми не ввели підрозділи в Курську область, то мали би розширення фронту, але за рахунок українських територій — бої би точилися не в Суджі, а в Сумах, — додає співголова ГІ “Права справа” Дмитро Снєгирьов. — За даними західної розвідки, на Курському напрямку зосереджено від 4 до 6 бригад Збройних сил України. А протистоять нам 9 бригад. Тобто ми наступаємо меншою кількістю.
Так, РФ додатково перекинула на Курський напрямок 30 тисяч військ. Але треба говорити і про те, що противник створив тактичні угруповання “Бєлгород” та “Брянськ”, які нараховують 20 — 30 тисяч кожне. Тобто сумарно це 70 — 90 тисяч резервів, які не залучені в Україні лише завдяки операції наших Сил оборони на Курському напрямку.
— Чого очікувати далі? Чи вдасться нам стримати наступ ворога?
● О. Симороз:
— Найскладніша ситуація під Покровськом, у Нью-Йорку й Торецьку. Цілі ворога там абсолютно очевидні. Він хоче захопити Костянтинівку, Краматорськ, Слов’янськ, фактично замкнути кільце й заволодіти адміністративними кордонами Донецької області. Це важливо для росіян з політичного погляду, адже такою була початкова мета їхньої так званої спеціальної військової операції.
Ворог атакуватиме далі, тому що успіх підживлює. Якщо ми не не змінимо тактику й підходи до оборони, ситуація буде для нас катастрофічною, із втратою територій.
● Д. Снєгирьов:
— Росіяни наступатимуть на Покровському напрямку. Це для них пріоритет. Вони намагаються взяти під свій контроль дві основні дороги — Покровськ — Костянтинівка і Покровськ — Карлівка. Якщо ворог переріже ці шляхи, плече постачання для нас збільшиться вдвічі. Це серйозний виклик для Сил оборони.
Загострення варто чекати і на Курахівському напрямку. Не відкидаю, що окупанти спробують дотиснути також Сіверський напрямок. Як на мене, інтенсивність боїв зростатиме аж до закінчення президентських перегонів у США. Росіяни намагаються застрибнути в останній вагон.
● Д. Жмайло:
— Ворог набагато сильніший. Однак не варто ставити хрест на Покровську, як це свого часу було з Часовим Яром. Нагадаю, навіть представники військового керівництва говорили, що потрібно готуватися до того, що Часів Яр може бути зайнятий противником. Але ми змогли стабілізувати ситуацію, і місто досі стоїть та чинить спротив.
Треба розуміти, що, перш ніж підходити до Покровська, росіянам треба захопити місто Селидове, де є наш укріпрайон. Далі починається більш щільна забудова і система русел річок, зокрема Казенного Торця, Журавки, та водосховищ, які стануть для ворога перепоною. Тепер росіяни більше розвернулися на південь, на Селидове, для того, щоб укріпити свої фланги. Бо якщо рухатимуться уперед, то, найімовірніше, Сили оборони завдадуть їм удару просто у фланг.
Гостро стоїть питання і Вугледару, де окупанти у кількох місцях перерізали трасу, що веде на північний схід від міста. Але для противника ситуація ускладнена тим, що Вугледар стоїть на стратегічній висоті і там працює наша артилерія. Як на мене, росіяни посилюватимуть тиск і підтягуватимуть резерви не лише в районі Покровська та Вугледару, а по всій лінії фронту, щоб знайти наші слабкі місця.
