“Світшот Лаврова з написом «СССР» був посланням, яке американці зрозуміли тільки пост-фактум. Зрозуміли після того, як «мистецтво Трампа укладати угоди» Путін & Ко розбили фейсом об тейбл радянської дипломатії”, – пише українська дипломатка Лана Зеркаль на своїй сторінці в соцмережі “Фейсбук”, передають Патріоти України, та продовжує:
“Радянська дипломатія десятиліттями відшліфовувала тактику брутального шантажу та тиску. Їхні підходи не змінилися з часів Громико, про якого Генрі Кіссінджер говорив: «Вести з ним переговори, не володіючи всіма деталями проблеми, рівносильно самогубству».
Цю тактику легко зрозуміти з цитати самого Громико: «Перше. Вимагайте все по максимуму й не соромтеся у запитах. Вимагайте те, що вам ніколи не належало. Друге. Висувайте ультиматуми. Погрожуйте війною, не шкодуйте погроз, а, як вихід із ситуації, пропонуйте переговори. На Заході завжди знайдуться люди, які на це клюнуть. Третє. Розпочавши переговори, не поступайтеся ані на крок. Вони самі запропонують вам частину того, що ви просили. Але й тоді не погоджуйтесь, а витискайте більше. Вони на це підуть».
Схоже, що саме ця тактика помножила на нуль ультиматуми та погрози Трампа перед світом в прямому ефірі з Аляски. А намагання команди Трампа представити цей грандіозний факап як перемогу тільки додатково підсвітлює нездатність сучасного Білого дому переграти Кремль.
Така нездатність обумовлена особливостями самого Трампа, який не готується до переговорів і зневажає експертів з будь-яких питань. Крім того, він не любить довгих та нудних перемовин, а його нездатність концентруватися вже давно відома росіянам.
Отже, результат зустрічі на Алясці точно має вивчатися майбутніми дипломатами. Зокрема, як приклад застосування «тактики Громико» та втрати США стратегічної переваги та інвестованого Трампом політичного капіталу. Для наших переговірників цей приклад також мав би стати уроком хибність тактики «треба просто подивитися в очі». Хоча, я сподіваюсь, що це вже всім зрозуміло. Так само, як зрозумілою є необхідність мати позиції з обгрунтуваннями на всі безглузді закиди щодо «першоджерел конфлікту».
Але в цій сталості застосування переговорних тактик також є очевидною передбачуваність росіян. Їхні кліше і методи відомі, хоч ставитися легковажно до них не можна.
Основна пастка, в яку і потрапив Трамп – це навʼязана Путіним рамка, фрейм. Ув’язування з великою угодою про мир припинення бойових дій, де врахований, за словами Путіна, «справедливий баланс європейської та світової безпеки». Таке ув’язування може означати, що завершення війни тепер залежатиме не лише від поступок України, а й від поступок, які Путін розраховує отримати від Заходу.
Таким чином, він робить Україну заручником вирішення всіх інших своїх занепокоєнь: від «розширення НАТО» до «невтручання у політичні процеси в країнах колишнього СРСР». Сюди ж можна додати договір про нерозповсюдження, і тоді він спокійно може затягнути процес переговорів на невизначений час, не зупиняючи бойові дії.
Єдине, що вдалося «майстру укладання угод», – це утриматися від укладення «deal» і не обговорювати торгівлю поки не досягнутої домовленості по Україні. І це для нас хороша новина, оскільки Трамп нічим не обмежений, і з притаманною йому легкістю може змінювати свої погляди та обіцянки.
Чи змінить Трамп риторику знову після сьогоднішньої зустрічі з європейськими лідерами? Чи зможуть вони його «перечаклувати» та відформатувати фрейм навʼязаний Путіним?
Шанс є.
Гадаю, після зустрічі на Алясці вже можна дати Трампу омріяну Нобелівську премію миру, аби він тільки більше не зустрічався з Путіним і погодився продовжити постачати зброю в обмін на «чудові» європейські чеки. Для нас, як і для європейців, це був би найкращий варіант розвитку подій.
Вони не будуть проти, насправді. Лідери Ізраїлю Леві Ешколь в 1967-му і Беньямін Нетаньягу в 2025-му робили те саме – прислухалися до окриків з Білого дому, але вели перемовини та війни по-своєму. Жоден з них при цьому не зруйнував «трансатлантичну єдність».
Водночас, найгіршим варіантом є проведення на цьому етапі тристоронньої зустрічі Зеленського, Трампа та Путіна. Це пастка без виходу і, сподіваюся, що це вже розумію не тільки я. Такий формат можливий тільки тоді, коли вже все узгоджено, коли є тексти угод, коли до цього над домовленостями з нашого боку попрацюють обʼєднані команди.
Переговори з росіянами має вести об’єднана Європа – де в кожного союзника є своє знання, як обходити технології росіян. Щось у нас, щось у французів, щось у британців. Це складно уявити, але ще складніше це буде пройти і досягти миру. Миру не на умовах путіна, а миру, з яким ми зможемо жити і розвивати Україну”.
