Ні для кого не секрет, що на зорі української незалежності у містах країни сформувалися фактично дві паралельні вертикалі влади — офіційна та кримінальна.
Якщо з першою все зрозуміло, то друга зберігає багато таємниць. Одна зі сторінок її історії стосується київського «авторитета» Ігоря Князєва, який став відомим у бандитському середовищі на прізвисько Князь.
У 90-х цей злочинець зміг підім’яти під себе весь Поділ — район столиці, в якому він народився і чиї вулиці виховали в ньому справжнього хижака, який звик брати те, що хоче, і не визнає чужої влади.
Рекет, данина з підприємців, встановлення контролю над бізнесом через залякування, побиття та підпали — Князь та його спільники діяли за класичною кримінальною методикою заробітку того часу.
Так, поступово «князєвці» розширили свій вплив і почали контролювати не лише центральну частину Києва, а й трасу, що веде до Ужгорода. На ній «бригада» збирала данину з водіїв та промишляла грабунками.
Потім Князь пішов далі й спробував здійснити експансію до Східної Європи, де у дев’яностих також був вакуум влади, який заповнювали бандити всіх мастей.
Втім, ця витівка провалилася — європейський кримінал виявився не ликом шитий, і після втрати частини бойовиків Князь був змушений повернутися додому. Однак для психологічного стану така поразка не минула непоміченою.
Приблизно в цей час почалася його наркозалежність, яку він уже ніколи не зміг подолати. Ба більше, вона стала для Князя фатальною. Під впливом заборонених речовин він утратив хватку і поступово втратив вплив.
Закінчилося ж життя бандита так, як він на те заслуговував — 6 квітня 2000 року його розстріляли конкуренти на порозі лікарні, де він проходив курс лікування від наркозалежності.
