Ідея створення 40-кілометрової буферної зони виглядає привабливою з точки зору зменшення втрат, однак її реалізація в нинішніх умовах нереальна. Єдиним дієвим шляхом зупинити агресію Росії залишається посилення армії України зброєю та технікою, адже миротворчі ініціативи без політичних угод не працюють. Таку думку висловив військовий експерт Владислав Селезньов в ексклюзивному інтерв’ю OBOZ.UA. Він розповів, що, на його погляд, ініціатива Європи щодо створення 40-кілометрової буферної зони не є чимось реалістичним, передають Патріоти України.
Селезньов, зокрема, вказав, що європейські партнери висловлюють неготовність відправляти в миротворців до України. “Безумовно, така ініціатива має право на існування, але, з огляду на нашу реальність, я абсолютно впевнений, що ні (не реалістична. – Ред.). Насамперед, наші європейські партнери всі як один заявляють про те, що вони не готові відправляти в статусі миротворчих сил своїх військовослужбовців, навряд чи вони в якійсь найближчій або середньостроковій перспективі змінять свою позицію. Усі реально бояться загибелі військовослужбовців своїх армій”, – сказав експерт.
Селезньов додав, що розмова про 40-кілометрову буферну зону – це “історія дуже хороша”, бо така зона б дозволила мінімізувати втрати не лише військових, а й цивільного населення в її районі цвід впливу ворожих артилерійських снарядів, керованих авіаційних бомб.
“Але я думаю, що все-таки це розмови заради розмов. Найефективніший дієвий спосіб зупинити цю війну – це накачування українських Сил оборони достатньою кількістю засобів і озброєнь, тому що єдиний аргумент, який сприймають і на який рефлексують і Володимир Путін, і його оточення, – це аргумент сили”, – пояснив він.
Решта, продовжив Селезньов, – миротворчі ініціативи, саміти, семінари, круглі столи, політичні заяви – не працює. Єдиний формат, який дозволить зупинити кровопролиття – це досить дієвий аргумент української армії у вигляді озброєння, техніки, боєприпасів, спеціального обладнання та технологій, які дадуть Україні технологічну перевагу на полі бою, пояснив експерт.
Він також дав відповідь на питання, чи є різниця між буферною зоною, про яку говорять у Європі, і буферною, або “санітарною зоною”, якої хоче Москва. Селезньов розповів, що буферна зона – це фактично “дистанція, випалена земля”, де, по суті, не повинно бути “нікого і нічого”, яка створює можливості для відповідних реакцій у разі агресії та спроб переходу противника в наступ на тій чи іншій ділянці крізь буферну зону.
“У принципі, це завдання зараз ставить Путін перед своєю армією в частині створення буферної зони на території Харківської, Сумської та Чернігівської областей. Час від часу про буферну зону говорять і деякі європейські дипломати. Але знову ж таки, бажання може бути, але технічно його реалізувати неможливо”, – сказав він.
Експерт додав: його власний досвід 2009 року під час перебування у складі сил KFOR на території Косова свідчить про те, що де-факто створення буферних зон “абсолютно нераціональна, непрактична історія”.
“Безпосередня присутність миротворчих сил і засобів на території зони ведення бойових дій, щоб у такий спосіб самою своєю присутністю стабілізувати ситуацію і не допустити ризиків виникнення нових витків ескалації – це так. Але стояти суцільною стіною між двома ворогуючими сторонами, за умови, що сторони не досягли угоди про припинення вогню – це означає робити з миротворців смертників”, – сказав він.
За словами Селезньова, кейс миротворчості здатен реалізуватися в разі досягнення відповідних угод. “На якій платформі угода? ООН не працює. У Радбезі ООН – путінська Росія і Китай. Тому ця тема абсолютно без варіантів на просування. Під прапором НАТО, як це було в Косово? Так само нереально – путінська пропаганда буквально божеволіє, розповідаючи про те, що вони за жодних умов не погодяться на присутність військовослужбовців країн Північноатлантичного Альянсу як миротворців на територію України”, – вказав він.
А інші можливі посередники, зокрема Китай чи Білорусь, “абсолютно чітко декларують свою позицію” і “вже точно не можуть бути рівновіддаленими від сторін конфлікту”. “У рамках якихось двосторонніх угод у мене була надія на Коаліцію охочих, але, як бачимо, час минув, а охочих якось поменшало. Зараз ми все частіше чуємо заяви європейських лідерів про те, що вони не готові відправляти свої війська на територію України, зокрема в ролі миротворчих сил. Якась матеріально-технічна допомога, допомога розвідувальною інформацією – так. Але я не бачу передумов до інших варіантів, що впливають на ситуацію на полі бою”, – резюмував Селезньов.
