“Те, що я вам зараз розповім, я вже розповідаю понад рік. Виключно на закритих зустрічах із польськими й німецькими фахівцями. Росія не буде чекати, поки Європа підготується до російського удару. Європейські міркування, що Росія нападе десь приблизно 2030 року, тож до цього часу треба встигнути переозброїтися, нічого не варті. Ударити доречно в момент найменшої готовності. Російський удар досить імовірний ще до кінця цього року”, – пише викладач Києво-Могилянської бізнес-школи Валерій Пекар на своїй сторінці в соцмережі “Фейсбук”, передають Патріоти України, та продовжує:
“Питання перше. Куди бити? Традиційно першою ціллю вважаються країни Балтії, це простіше з точки зору малого розміру й високої ймовірності невтручання США, але це не дає Кремлю досягнення стратегічної мети вивести з гри Європу. Цього можна досягти ударом по Польщі. Але не через Сувальський коридор, де Росію чекають.
Друге питання. Як бити? Польща нині активно готується до Другої світової війни (це не одрук), закуповуючи танки й інші броньовані машини. Вони не будуть потрібні. Вони навіть не встигнуть виїхати з ангарів. Війни зразка лютого 2022-го більше не буде.
Російська воєнна доктрина передбачає так звану лімінальну війну, добре описану у книжці Девіда Кілкаллена “Дракони і змії”. Суть цього підходу – у використанні допорогових методів ведення війни, коли противник не розуміє, що відбувається, і не може ухвалити рішення, чи вже щось робити у відповідь, чи ще зарано, і якщо робити, то що й кому. І в момент, коли врешті ухвалюється рішення щось робити, – уже запізно, бо все закінчено.
Отже, уявіть собі атаку на Польщу, яка поєднує:
- масовані ракетно-дронові атаки на об’єкти енергетики, іншої інфраструктури й логістики (дрони можуть бути розфарбовані в жовто-блакитні кольори й нести написи на кшталт “це вам за розсипане українське зерно”);
- кібератаки на урядові й інфраструктурні об’єкти;
- колапс навігації через масштабне застосування засобів РЕБ;
- диверсійно-терористичні групи; раптові “екологічні” й техногенні катастрофи;
- розмотування суспільства (уже й так розігрітого) через соціальні мережі;
- використання корисних ідіотів із маргінальних партій;
- нарешті, тисячі біженців із Близького Сходу, які тікають на захід із території Білорусі, хтось із них зі зброєю.
Першим наслідком буде знеструмлення країни не на години, а на тижні. Другим наслідком буде колапс урядування. Третім наслідком будуть 10 млн польських біженців, які тікають до Німеччини, викликаючи колапс урядування й там. Далі ефект доміно поширюється на Брюссель. У принципі, мета досягнута. У якості бонусу зірвано постачання України через Польщу.
Підготовка до атаки ведеться активно. Нещодавні підпали військової техніки в Німеччині й Бельгії, масштабні знеструмлення в Іспанії й Чехії, пожежа на телекомунікаційних мережах в Польщі – усе це перевірка готовності й пошук слабких місць.
Чи вдається докричатися до політичного керівництва ключових європейських країн? Так, вдається досягнути розуміння, що це доволі ймовірний сценарій. Але далі параліч волі, який має прості пояснення: підготовка викличе паніку, а паніка обрушить ринки. Так би мовити, “Шашлики 2.0″.
Ну то принаймні ми з вами будемо готові.
Пишу це все, бо вже принаймні Михайло Гончар виступив із попередженням публічно, а я опублікував описане вище в кількох статтях у польських виданнях. Оскільки чимало моїх друзів нині на конференції в Римі, прошу, говоріть про це. Це має висіти в повітрі.
P.S. Пишуть, що я нагнітаю паніку. Це вже я чув у лютому 2022-го.
Відповім тут на типові запитання.
1. Що далі? Яка мета? Очевидно, Росії не потрібна польська територія чи безпосередній військовий контроль, тож наземної операції (яка потребує чимало ресурсів) не буде, відведення військ з України не потрібне. Наслідки цієї операції: колапс урядування, припинення функціонування ЄС як політичної сили, прихід до влади євроскептиків, вхід Китаю з проєктами підтримки, перетворення трикутника США – ЄС – Китай на сплющений трикутник США – Китай – РФ.
2. Чому Росія не може це влаштувати в Україні? Тому що у 2022-му вони цього ще, по-перше, не розуміли, по-друге, не вміли. А нині ми вже інші. Окрім того, їм від України потрібно інше. Європа в їхніх планах має існувати, але слабка й роз’єднана. А от України в їхніх планах не має існувати”.
