“Здавалось би, очевидні речі: Росія воює з Україною. Росія вбиває українців. Значить – ми маємо відмовитися від усіх російських продуктів. По-перше, щоб не фінансувати війну, адже всі податки поповнюють бюджет Кремля. По-друге – щоб захистити себе і своїх дітей від ворожих наративів. І тут – сюрприз! Російський мультик “Маша і Мєдвєдь”, дубльований українською, – очолює топ переглядів на YouTube. Що з ним не так – і що не так із нами, які досі його дивляться?” – пише у своїй колонці письменник Андрій Кокотюха, передають Патріоти України, та продовжує:
“Літературна тусівка 1990-тих повинна пам`ятати Олександра Ярового. Він був смішним у своєму бажанні виглядати богемою. При цьому позиціонував себе прихильником консервативних літературних традицій та протиставляв молодого Шевченка молодому Жадану на користь першого. Попри різні бздури в його своєрідній, але все одно проукраїнській позиції – сумніву не виникало.
Проте в 2010 році він активно підтримав Януковича. Тримав на робочому столі його портрет. Почав ходити на проросійські мітинги, водити туди дітей, перетворився на ряженого козачка. З початком Революції Гідності закликав “Беркут” бити нацистів, тобто, майданівців. Далі втік до Росії і тихо помер 2018 року. Але про нього є невеличка стаття у Вікіпедії. Де в розділі “хобі” вказано – любить переглядати російський мультфільм “Маша і Мєдвєдь”.
Нагадаю: цей мультсеріал стартував у Росії та, відповідно, в Україні від січня 2009 року. Згадана вище особа почала дивитися його в дорослому, зрілому, свідомому віці, будучи кандидатом філологічних наук та доцентом Київського університету ім. Шевченка. Вочевидь, нібито невинний мультик про бешкетницю Машу, яка не бачить країв та кордонів, серйозно вплинув на світогляд дорослого дядька. Котрий з різних причин перебував у пошуку себе та свого місця в українському соціумі. Наслідок відомий.
А тепер помножте все сказане вище на 8.5 мільйонів – саме стільки користувачів має російський ютуб-канал “Маша та Ведмідь”. Він не просто у двадцятці найпопулярніших каналів на YouTube – він найпопулярніший. Ба більше: попри наявність у переліку українських та питомо україномовних, вони все одно програють російськомовним. Котрі, як свідчить дослідження експертки Наталі Данькової, займають більшість у десятці верхніх позицій.
Лише від початку 2025 року українські батьки вмикали своїм дітям цей канал 800 мільйонів (!) разів. Можливо, за прикладом навряд чи знайомого їм доцента Ярового, також дивляться й самі. Тоді пролонгований та прогнозований відкат до російського та ворожий реванш наближається ще швидше.
Головна проблема, яка потребує вирішення – не закриття конкретного каналу шляхом позбавлення ліцензії. От повірте, зараз нікому нічого не можна заборонити чи обмежити. Захочуть – знайдуть можливість обійти заборону й запустити дітям (не виключено, й собі) улюблені російські мультики. Є інша біда, котра має всі ознаки законодавчої пастки. Канал містить опис: “Всім-всім, хто обожнює українську мову, ласкаво просимо в офіційну спільноту Маші і Ведмедя!”.
Ще раз, до кого не дійшло: питомо російський, ворожий, місцями – відверто пропагандистський дитячий контент перекладено та адаптовано під українську аудиторію. Усі серії озвучені українською. Так російські “Маша і Мєдвєдь” стали українськими “Машою і Ведмедем”. Формально жодних порушень мовного законодавства України нема. Причепитися нема до чого, хоча пригадується чимало випадків, коли були б бажання та вказівка, а порушення знайдеться.
Ольга Тищук-Вольська, керівниця Tyshchuk Digital HUB, грубо підрахувала: лише на українських глядачах, точніше – дітях, а ще точніше – безвідповідальних батьках, котрі свідомо вмикають російське, правовласники-росіяни тільки за поточний рік заробили майже два з половиною мільйона доларів. Це, на секундочку, гривневий еквівалент коштів, виділених Держкіно на нинішній, 2025 рік.
Є український канал “З любов`ю до дітей”, який на другому місці після згаданого. Проте це не анімація чи підлітковий контент. Він наповнений дитячими піснями та вправами з руханок під музику. Поза сумнівом, контент красивий і корисний. Але ж коли дітвора поспіває й потанцює, захоче мультиків – і тут потирають руки та лапи Маша з Ведмедем. Адже здебільшого діти прийдуть до них, а батьки – поведуть.
У цьому місці проблема традиційно впирається в глухий кут бюджетів. Росія має в рази, якщо не в десятки разів більші. Бо в них бюджет на культурний, передусім – розважальний – продукт розглядається не інакше, як складова бюджету війни. Тим більше, коли йдеться про прошивку російської й перепрошивку української дитячої аудиторії.
Скептики давно знецінили “ефект 25-го кадру”, вважаючи страхи перебільшенням, а методику впливу вигаданою. Водночас, після другої половини ХХ століття про “25 кадр” як про зброю, причому – радянську, читай – російську, пишуть автори західних шпигунських романів. Хто не знає: це методика впливу на підсвідомість через вмонтовані в видиме зображення кадрів із прихованим смислом. Гаразд, хай це антинаукова вигадка. Тоді треба шукати інше, раціональніше пояснення руйнівного для погано сформованої свідомості впливу “Маші і Мєдвєдя” та іншого російського продукту. Адже доказ такого шкідливого впливу наочний.
За поребриком практично всі, кому зараз 16 років, виросли й сформувалися вже не на “Ну, постривай!”, радянському аналогу “Тома і Джеррі”, а саме на безкінечних, ще й регулярно повторюваних серіях, у кожній із яких агресивна Маша-бєспрєдєльщиця знущається з вайлуватого Ведмедя. А воюють проти України й потрапляють у полон, серед інших, 18-20-річні. Котрі відкрили для себе згаданий мультик не від народження, але трошки пізніше.
У всій цій історії відверто бісить два вже згаданих моменти, на яких під фінал зупинюся окремо.
Перше – українська мова, якою законно маскують російську пропаганду. Ризикну заявити: той, хто хоче впливати на ворога й розвертати ситуацію на свою користь, діє на ворожій території з використанням мови ворога. Україна для Росії – ворог. Українська – ворожа мова. Проте якщо в Україні активна частина суспільства дбає про українізацію, варто українізувати російську пропаганду – і можна стригти купони в очікуванні відкату та реваншу. Тоді як російське не повинно виходити в Україні в жодному вигляді й жодному перекладі. Дуже бажано, аби від російського в перекладах відмовилися також інші країни, котрі себе поважають.
Друге – дивні батьки, котрі або не фільтрують контент для своїх дітей, або навмисне русифікують їх через не лише дозволену, а й дуже навіть бажану українську мову. Хоча чому вони дивні? Тут навряд чи є поправка на несвідомість чи неосвіченість. Навпаки, всякий, хто дозволяє дітям “Машу і Ведмедя”, напевне, чудово розуміє, що і для чого робить. Інакше б запускав дітям адаптовані українською західні мультики. Та й українські можна знайти. На перший погляд, яка різниця. Та якщо придивитися – подібні батьки насправді різницю бачать. І вона не на користь створення українського простору для українських дітей”.
