“На днях потрапило на очі інтерв’ю з Захарченко. Не повірите, не згадала по обличчю хто це, гарно, що то було підписано. Нагадаю таким забудькам, як я: Олександр Захарченко, перший “глава” “донецької народної республіки”. Земля йому гарячою смолою та склобетоном. Отак, був й загув, навіть й не згадаєш, що воно таке”, – пише Олена Степова у своїй колонці, передають Патріоти України, та продовжує:
“Але інтерв’ю затягло, слухала з змішаними почуттями. Цікавість? Скоріше якась дивна насолода, холод спостереження й солодке відчуття сатисфакції. Все інтерв’ю мріяла лише про одне, щоб там у пеклі все ж таки було вікно у цей світ, щоб усі ці “опочленці” та померлі з проросійської категорії мешканців Донбасу могли спостерігати за тим, що вони відбудували та який “руський мир” вони притягли на колись успішний Донбас. “Нам будут завидовать. На Донбассе люди будуть жить так, что нам будут завидовать”, – сказав СашаНіЩо-Захарченко.
От сиджу й думаю: чому заздрить починати, такий вибір, що реально не знаєш, чому зі “здобутків” надати першість. Що ж здобули ті, хто підняв на Донбасі триколор та мріяв пожити по-російські, по-радянські чи по-московські?
Руйнація економіки, повна залежність від росії та її фінансовий вливань. Знищення водопостачання, абсолютний водний колапс. Екологічна, санітарно-епідеміологічна катастрофа.
Моральна катастрофа (збільшення криміналу, змолодшення криміналу, зменшення віку, в якому діти (підлітки) роблять аборт чи отримують венеричні захворювання).
Освітня деградація (більшість дітей та підлітків ОРДЛО не вміють безпомилково писати, погано читають, не можуть засвоїти рівень шкільної програми).
Знищення сільського господарства, металургії, хімічного виробництва, виробництва добрив…
Я навіть не знаю, що залишилося в ОРДЛО цілим. Ні, щось працює, підприємці торгують, магазини, салони краси, торгівельні бази, будівничі, товари везуть з росії. Навіть працює млин, печуть хліб, роблять майонез, олію, горілку, морозиво. Луганщина та Донеччина мали багато підприємств з виробництва та переробки, й дуже багато підприємців прийняли позицію “какая разница какая власть, у нас бизнес”. Але з того, що тут було на 2014 рік, це 10% від того потенціалу, що був.
Як-то кажуть “вишенька на торті”, це знищена вугільна промисловість. Саме те, навколо чого буяло життя, завдяки чому буяло життя, містоутворюючі підприємства. Навколо шахт в радянські часи будували селища, які ставали містом. 90% бізнесу трималося на зарплатах шахтарів.
Та й зарплати, скажу я вам на 2014 рік були від 10 тисяч гривень поверхня, до 50 тисяч підземна. Пенсії шахтарів вище за середньо українські, бо для них прийняли спецзакон, який надавав їм розрахунок пенсії 80% від зарплати шахтаря, а не 40, як для звичайного пенсіонера.
Шахтарі та їх нескінченні пільги, це була гордість професії, Донбасу та заздрість інших професій. Ось це, правда. Безкоштовне вугілля, висока пенсія (на цей час індексовані шахтарські пенсії 20-27 тисяч грн), високі зарплати, безкоштовне санаторне, профілактичне, спеціалізоване лікування (путівки просто нав’язували, бо їхати лікуватися у санаторії ніхто не хотів), безкоштовне для шахтаря та 50% від вартості путівки відпочинок на морі, свої санаторії, профілакторії, басейни, спортивні стадіони, бази, футбольні команди.
Своє свято – День шахтаря. Це свято на Донбасі було вище та святкувалося масштабніше, ніж новий рік. Півгодинні яскраві фаер-шоу, феєрверки, виступи поп-зірок світового та міжнародного рівня.
В маленькому шахтарському місті, де я жила були усі зірки українського та російського шоу-біза усіх років та епох. Софія Ротару, Настя та Потап, Леонтьєв, Серов, Сердючка, це так, як-то кажуть “по мелочі”. Вітати шахтарів привозили, як зірок російського шоу-біза так й українського, в Донецьк везли зірок світового масштабу.
В День шахтаря усі бригади отримували подарунки на бригаду та шахтарі окремо. Це й машини, й побутова техніка, й путівки, й золоті прикраси дружинам. Я не знаю, як в інших містах Луганщини та Донеччини, але у нас у Свердловську (Довжанськ) було саме так.
Головне в цій розповіді: було. Його можна написати навіть великими буквами, щоб воно горіло з екрану – БУЛО!
В цю останню неділю, а саме в останню неділю серпня святкують День шахтаря, свята на Луганщині не буде. Як не буде зарплати, бо її не має з січня. Обіцяють виплатити заборгованість за 3 місяці, але це не точно. Зі святкового, в палаці культури концерт хору ветеранів. Усе! Крапка! Не тільки у святі, а й на вугільній галузі Донбасу.
За 10 років окупації знищено (вже не закрито, а саме знищено) 90% вугільних підприємств.
Повернуся в 2014-й та нагадаю, скільки мрій, сподівань, надій покладали шахтарі Донбасу на вугілля.
О, ці солодкі пісні “Донбасс кормит Украину”, як вони гріли серце донбаського шахтаря. Підкреслю: не усіх, але критичної більшості.
Як люди мріяли, що ось продадуть своє вугілля за великі долари, поділять їх й заживуть, бо ж не треба буде віддавати ті долари Києву. Як збуджувалися на психологічну дресуру від росіян “сюда едут западенцы, чтобы забрать ваши шахты”. Як пишалися своїми шахтами, не розуміючи про їх утримання майже нічого. Як сміялися над нами, коли ми розповідали, що усі їх пільги й “безкоштовно”, це гроші усієї України, бо для утримання шахт та шахтарів ці гроші беруть з карману усіх українців, бо шахти на дотації з Держбюджету, а їх великі пенсії, це податки усіх українців та мізерні пенсії інших громадян.
Велич Донбасу, надута росією в уха донбасян, насправді була мильною бульбашкою, яка лопнула, як тільки дитя відлучили від ціцьки. На цей час росіяни фактично завершили знищення шахт Донбасу.
Прозріння ще не має. Ще є надія “москва не сразу строилась”, але в це вірить дуже мало людей. Цікаво помстився путін тим, хто там його обожнював.
Й ось нарешті шахтарі ОРДЛО заговорили про те, що “мы теперь, как Гуково”. Цікаво. У 2014 році, намагаючись достукатися до мешканців своїх міст, ми ставили у приклад саме Гуково. Це маленьке шахтарське місто, яке знаходиться навпроти міста Свердловськ. Ці міста дуже схожі одне на одне. Були. До 2000-х років, коли Свердловськ почав швидко розвиватися та осучаснюватися, а Гуково завмерло у 90-х. Я писала про це.
З приходом до влади путіна в Ростовській області закрили усі шахти. Про це ми й казали у 2014-му “ви що, хочете жити, як Гуково”. Як у воду дивилися. Ті, хто жив на кордоні з росією, вони ж бачили, вони ж могли порівнювати. Я ще розумію тих, хто жив далеко від кордону та “бачив” росію лише по телевізору або з розповідей закоханих у неї, які навіть російську самогонку “табуретовку”, яку варили зі столярного клею та сухого спирту, називали “напиток богов”.
Але, от луганське прикордоння, тут же своя ментальність, тут родини змішані, половина з них (або чоловік, або дружина) це гуковчани, ростовчани, новочеркасьці, новошахтинці. Тобто поруч був приклад усього того, що “пожить по-русски”, “назад в ссср”, “пожить в россии”.
Гуково, це бідність помножена на бідність. То оце й є те омріяне життя? Досі не розумію, як можна було дивитися на бідність шахтарів у Гуково й мріяти пожити в росії? Тепер шахтарі ОРДЛО мріють щоб їм віддали борг по зарплаті. Його багацько. Є й за минулий рік, й вже за майже весь цей.
Звісно те, що свята й подарунків, як й повернення боргу по зарплаті не буде, виправдовують “не на часі”. Тобто війна, “бандеровцы окружают”, “НАТО бомбит” й усе таке. Святкувати пропонують тихо, вдома й то, дуже тихо, щоб інші не заздрили, бо у багатьох борги й немає грошей на свято.
В цей день шахтаря, якій ніхто не буде святкувати в ОРДЛО офіційно, випивка по хатках, то свято особисте, можна сміливо сказати, путін нарешті забив останній цвях в труну шахт Донбасу.
А чи тільки в труну Донбасу путін вбив останній цвях? Нещодавно одна з найбільших вугільних компаній росії відзвітувала про падіння видобутку на 30% та збитки у 40 мільярдів рублів. Оце стратегія, оце господарник.
Один із найбільших видобувачів вугілля на росії гірничо-металургійний холдинг “Мечел”, збільшив чистий збиток у першому півріччі 2025 року в 2,4 рази, свідчить фінансова звітність компанії. Підприємство знаходиться під санкціями США з лютого 2024 року.
Чи корисні санкції для росіян? На це питання відповідь можна знайти дослідивши діяльність “Мечел”, а саме падіння видобутку вугілля у першій половині 2025 року до 3,66 млн. тонн. Продажі концентрату коксівного вугілля скоротилися на 15% — до 1,7 млн. тонн, а енергетичного впали на 21% — до 1,37 млн. тонн.
Група завершила перше півріччя зі збитком, що припав на акціонерів, у 40,5 млрд рублів проти 16,7 млрд рублів роком раніше. Виручка скоротилася на 26% — до 152,3 млрд. рублів, а показник EBITDA впав на 83% рік до року — до 5,7 млрд. рублів. При цьому загальні зобов’язання на кінець першого півріччя перевищили вартість активів на 139,9 млрд. рублів, а борг “Мечела”, що підлягає до негайного погашення, сягнув 224,2 млрд. рублів.
З огляду на те, що на російських шахтах працює зараз дуже багато донбаських шахтарів, які кинули свою омріяну “вугільну швейцарію”, де немає ні води, ні світла, ні грошей, вони відчують на собі ще одне покращення та процвітання росії, під керівництвом великого стратега по знищенню. Що ж, мені схоже треба писати реквієм по донбаським шахтам, щось таке схоже “в останню путь, в останню путь”…
